17 травня надвечір золотоніські волонтери вирушили на Донеччину, щоби відігнати придбані і відремонтовані автомобілі захисникам-землякам. Головні організаційні заходи лягли на плечі ГО «Команда Войцехівського», для якої ця поїздка на схід стала 18 – 14 разів у Курахове і 4 у Краматорськ.
За добу подолали майже півтори тисячі кілометрів, відвідали 5 бойових підрозділів, підписали меморандум про співпрацю із громадою прифронтового села Шахове на Добропільського району Донеччини.
Зауважу, вояж пройшов злагоджено і чітко завдяки організаторському хисту і військовому вишколу Сергія Кузнєцова. У кожен з 5-и легковиків було попередньо визначено екіпажі: Сергій Кожем’яко – Іван Тітаренко, Геннадій Перехрест – Ігор Артеменко (із Житомирщини), Олександр Кипич - Олександр Каграманов, Андрій Штанько - Олександр Гребенюк, Сергій Кузнєцов - Віталій Войцехівський. Вони й протестували кожне авто протягом 700 кілометрів. Тож передавали служивим сміливо, з впевненістю, що у потрібний момент техніка не підведе.
Ніч залишила позаду Черкащину, Кіровоградщину і Дніпропетровщину. Світанок зустріли на Донеччині. Вразило сонце на Сході. Воно було важке і надто червоне, немовби наскрізь просякнуте кров’ю наших захисників. Піднімалося нехотя, якось начебто з примусу, сповіщаючи світу про початок 449-ої воєнної доби.
На світанку, ледь благословилося на світ, - перша зустріч з вояками. Бородаті, неголені чоловіки чекали нас в обумовленому місці, аби забрати необхідне: речі, які вони попередньо замовляли.
.
Вранішня Донеччина вразила кількістю блимаючих швидких. Ці авто найчастіше з-поміж іншого транспорту зустрічалися в дорозі. Вони прямували до стаціонарних клінік Дніпра. Донецькі міста - українізовані. Принаймні, технічно. Опори вуличного освітлення пофарбовані в національні кольори, назви міст – теж жовто-блакитні, навіть кілька громадських автобусів. А в Дніпрі – три великі крани теж синіли, гармонійно зливаючись з плесом водойми.
Блок-пости, перевірка документів. Особливо ретельно і прискіпливо – на в’їзді на Донеччину.
Перше з авто – надшвидку «Ниву» передали воїнам із золотоніської тероборони. Поспілкувалися, розповіли про новини Золотоноші.
Обговорили нові потреби.
— Сучасна війна – це війна технологій, - поділився з нами земляк, кого повномасштабне вторгнення змусило змінити цивільний костюм на військову форму.
Історична подія у прифронтовій громаді
За годину – дорога на Шахове Покровського району, де була домовлена зустріч з керівництвом громади та представниками бойових частин, яким і гнали техніку.
Шахівці зустріли нас хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Приємна несподіванка, хоча це трохи спантеличило. Усі у вишиванках, навіть голова громади у вишитій сорочці мілітарі.
На площі біля сільського Будинку культури золотоніські волонтери урочисто вручили ключі від трьох автомобілів представникам військових підрозділів. Процедура тривала кілька хвилин, бо воїни поспішали на позиції. Серед військових зустріли земляка із Чорнобаю - Олександра. Перекинулися кількома словами, побажали удачі і зустрічі на рідній землі. Молодий чоловік був небагатослівним, однак щирим і відвертим.
— Чекаємо вас усіх живими і неушкодженими на цих автівках у Золотоноші після Перемоги, - побажали депутати, старости та підприємці нашим захисникам.
Заради золотоніських гостей шахівці організували урочистості.
— Війна нас згуртувала і навчила не просто допомагати, а виручати у скрутний час, - сказав голова Шахівської сільської військової ради Сергій Сажко. – Ваша підтримка для нас дуже важлива і цінна.
Шахівська громада створена у 2015 році, до її складу входить 22 населені пункти. Громада поділена на 4 старостинські округи. Площа 232 км2, населення майже 3 тисячі осіб (станом на 2018 рік).
Очільник військової адміністрації та голова Гельмязівської територіальної громади Іван Тітаренко підписали Меморандум про співпрацю. Керівник громади із Золотоніщини передав ключі від подарованого автомобіля.
— Територія громади – досить велика, - сказав Сергій Сажко. – І ваш подарунок дуже доречний і необхідний саме в цей час.
— З початком вторгнення з громади виїхало чимало її місцевих жителів, проте сьогодні сюди переміщені люди з Бахмуту та Лиману. Місцева влада - на своєму місці, максимально забезпечує переміщених усім необхідним, в тому числі й житлом. Проте існують законодавчі нюанси з безхазяйним майном, територіальним поділом, правом на власність на деокупованій території, сказав народний депутат України Віталій Войцехівський. - Як член Комітету з організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування маю на меті допомогти шахівцям у вирішенні ряду питань. До того ж, відтепер Шахівська громада має партнерів у Золотоніському районі - Гельмязівську громаду. Окремим пунктом, у підписаному Меморандумі є надання Шахівській військовій адміністрації тимчасового місця дислокації на Золотоніщині... Віримо, що такої потреби не виникне, але щасливі, що маємо надійних друзів на Донеччині.
Нардеп передав подарунки для дітей Шахівської громади.
Наші нові друзі спілкувалися виключно українською. Відчувалося, що цей перехід їм давався важко, але кожен старався говорити рідною мовою.
У ріднім краї стіни душу гріють
Близько 11 дня золотоніська команда відправилася додому. Дорога із Донеччини тривала протягом світлового дня, тож можна було роздивитися довкруг. Тішило, що поля зеленіли засіяним збіжжям, переважно це був ріпак. Як виняток, подекуди траплялися й щойно зорані землі. Навіть у Покровську на Донеччині у полі гуркотіли трактори. Найімовірніше, сіяли кукурудзу. Попри війну, попри прильоти і небезпеку, українські селяни пахають землю, щоби забезпечити вдосталь продуктами і тил, і фронт.
Героєм зворотної дороги став Сергій Погорєлов. Якщо волонтери після виконаної місії могли відпочити з полегшенням, то перед ним стояло завдання – безпечно подолати кілометри додому. Він – переселенець із Сєвєродонецька. Разом з родиною у березні 22-го виїхали до Золотоноші. Але ще протягом 8 місяців мікроавтобусом вивозив евакуюваних до Дніпра та інших міст.
Відпочинок волонтерів – умовний: Віталій Войцехівський та Сергій Кузнєцов у телефонному режимі одним звітували, а з іншими домовлялися про наступну поїздку, узгоджували дати, локації, потреби; решта волонтерів – ділилися враженнями.
— Ми сьогодні побували у 4-х родах військ, - сказав Сергій Кузнєцов. – Хлопці молодці, тримаються і ми мусимо їх підтримувати.
— Зустріли на сході, у складі бойового підрозділу Ігоря Франчука, - додав Віталій Войцехівський. – Він був радником голови Черкаської ОДА, а згодом директором Служби автомобільних доріг. З початку повномасштабного вторгнення – на фронті. Це було приємною несподіванкою.
У поїздці люди, об’єднані єдиною волонтерською метою, котрі знали один одного лише дотично, відкрили для себе нові цікаві особистості. До прикладу, Сергій Кожем’яко та Іван Тітаренко.
Черкащина зустріла заходом втомленого сонця. Воно повільно опускалося в мирний Дніпро. В’їхали у Золотоношу. На Благовіщенській, не дивлячись на початок 22-ої години, ремонтували дорогу.
— Наша команда вдячна ТОВ Агрофірма «Маяк» та Олексію Васильченку. Автівки, придбані ними, уже працюють на перемогу. Щирі слова вдячності підприємцям - Віктору Гріньку, Ігорю Артеменку, Петру Міхновському, Володимиру Міхновському, Сергію Галієву, Олександру Каграманову, Володимиру Кісанову, Сергію Дубовику, Сергію Кузьменку, Олегові Королю та ППО ПАТ «Золотоніський маслоробний комбінат», ТОВ ПІІ «Еконія», ГО табір "Максимум", компанії «Роял Фрут Гарден», ВСП «Золотоніський фаховий коледж ветеринарної медицини БНАУ», головам кварталів Золотоноші - Тамарі Побиванець, Інні Потилко, Людмилі Беспалько, Валерії Левченко, Ганні Печоновій, Оксані Голубович (с. Маліївка), Ларисі Строкань (с. Кедина Гора), Ніні Горбик, Ользі Артеменко та жителям їхніх кварталів, - додала помічниця народного депутата Мар’яна Ніщенко.
Ввечері переглянула стрічку новин в інтернеті. Вона яскріла вишиванковими флешмобами. Як добре, що у нас такі мужні захисники і є такі вперті волонтери, дякуючи титанічним зусиллям яких маємо втіху жити і планувати наступний день. З вірою у нашу Перемогу!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
