Яскраве волосся, червоний манікюр і непереборна харизма – ця жінка мало асоціюється з образом вишивальниці, який мимоволі виникає, коли обдумуєш хобі чарівної пані.
— Дев’ятнадцять років – один колір, одна форма стрижки і єдиний перукар. Знайома каже: «Пофарбуйся у свій натуральний», я апелюю – це і є мій натуральний! – сміється Тетяна Мотичко, розповідаючи історію кольору зачіски. Жінка настільки позитивна, що викликає усмішку у відповідь.
Стіна за спиною творчої майстрині мерехтить нагородами й подяками за професійну діяльність. Постійність жінки виявляється і у вірності зачісці, й у роботі. Двадцять сім років вона працює в Золотоніському управлінні праці та соціального захисту населення. Має двох синів і трьох онуків. А ще улюблене хобі.
— Хрестиком і гладдю вишивала з дитинства. Мені це просто подобалося, – згадує початок захоплення вишивкою. – У зрілому віці усе почалося з пейзажних картин. Якось моя рідна сестра приїхала з Америки, й ми гуляли Києвом. На вулиці майстри продавали вишиті хрестиком картини. Ціни на них були захмарні! Але сестра готова була придбати хендмейд за такі гроші, бо це ж ручна робота, за кордоном вона цінна. Я була шокована! Кажу: «Ти що, я вишию таку картину без проблем»! І вишила.
Відтоді пані Тетяна «захрещувала» нитками прапори, сорочки, сукні, скатертини, рушники, картини, обкладинки на паспорт, брала індивідуальні замовлення. Вишивала нитками й бісером. Проте важча й складніша техніка – хрестиком – завжди залишалась фаворитом.
— Найбільша інтенсивність вишивання була, коли син парубкував. Я його чекала до третьої-четвертої ранку, то треба ж було чимось зайнятися. Як ти ляжеш спати, коли дитина не вдома. Поки хлопець гуляє – мама шиє, – усміхається.
Символічність українських узорів і притаманні регіону мотиви цінують золотоніські замовниці й свято вірять у силу вигаптуваних оберегів. Серед багатьох виробів на замовлення пані Тетяна виокремлює обрядовий рушник:
— До мене звернулася жінка, яка видавала заміж доньку. Вона хотіла замовити два весільні рушники – обереги й підготувала відповідні орнаменти для оздоблення – на достаток, любов й удачу. Усі символи потрібно було скомпонувати, щоб вони поєднувалися в правильний та естетичний візерунок. Адже кожен знак має свій зміст, навіть ім’я людини можна закодувати в орнаменті.
— Я почала уявляти, що передусім впадає в око, коли в’їжджаємо в Золотоношу. Для мене символічною стала церква. Щоб показати квітучість міста – вишила чорнобривці. Унизу підписала: «Золотоноша».
Спеціалісти управління – активні учасники спартакіад серед державних службовців Черкащини. Творчі здібності колежанки знадобилися й тут.
— На змагання на білому атласі вишила прапор нашого міста з символічними квітами – чорнобривцями. Це було спонтанно, потрібно було підготувати ще й форму для команди. Ми закупили 14 синіх та жовтих футболок, на них вишила тризуб з орнаментом. Це було не складно й не довго, часу ж обмаль.
Разом у вишитих жінкою сорочках фахівці управління дефілювали й на параді вишиванок на Всеукраїнському фестивалі чорнобривців у Золотоноші у 2019 році.
Готові вироби жінка передає й на благодійну ярмарку, яку проводять волонтери щомісяця в центрі міста. Основу-тканину для майбутнього одягу купує в магазинах. Під бісерну вишивку знаходить заготовки. Проте, за словами майстрині, існує проблема з пошивом моделі. Важкувато знайти кравчиню, яка красиво зшиє вишиті деталі.
— Коли почалася війна, до нас з’їхалися діти. Перші три тижні ми взагалі не спали, моніторили новини, боялися проспати тривогу. Дома постійно було дев’ять осіб. Зараз згадую – це були прекрасні дні, незважаючи ні на що. До п’ятої вечора я на роботі, тоді ще й часто затримувалися – був великий наплив переселенців. А в кожного своя історія втечі – це не могло не вплинути на загальний моральний стан. А додому приходиш – тут діти, внуки. Ніколи сумувати, потрібно готувати смаколики й прибирати. Тоді не вишивала, – згадує час простою з хобі жінка. Коли ж усе потроху встаткувалося, рідні роз’їхалися, майстриня нарешті видихнула й відчула непереборне бажання позбутися напруження останніх місяців – сіла за вишивку. Так на світ «народилася» гаптована кремовими нитками сукня в стилі бохо.
Дома у творчої майстрині є ящик з бісером, скриня з нитками й велика шухляда з різноманітними схемами орнаментів.
— Це для мене релакс, я так вихлюпую весь накопичений негатив. Коли вишиваєш, забуваєш про все: відключаєшся, зосереджуєшся на роботі. Чоловік мій сміється, каже: «Краще вишивай на дивані, ніж містом!».
«Доброзичливий Телець» – так описує колегу й сусідку по кабінету Леся Мозгова. Та багатогранність особистості пані Тетяни сягає ширших горизонтів. Професіоналка на роботі й неперевершена майстриня хендмейду вдома, любляча мама й щира колега – вона встигає все і всюди. Щоб не сталося, вона завжди виокремить дещицю позитиву будь-де й зосередиться на ньому. І завжди з чарівною усмішкою.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
