«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» — саме цю пісню почув Усесвіт 12 серпня 1962 року в космосі. Її заспівав перший космонавт-українець, уродженець Узина, що на Білоцерківщині, Павло Попович. Він став восьмою людиною у світі, яка здійснила політ у космос.
Того дня відбувся перший радіо- та відеозв’язок між екіпажами двох кораблів у космосі та Центром управління польотами на Землі.
А як же так трапилося, що у космосі ще й співати почали?
Павло Попович виконав пісню для конструктора космічних кораблів Сергія Корольова, також українця. Здавалося б – звичайний патріотичний пасаж, але не зовсім. Павлові Романовичу було добре відомо, наскільки Сергію Павловичу подобалася ця пісня.
Пісня дійсно звучить, її хочеться підспівувати, і в оригіналі, і в перекладі на 30 мов світу, саме тому вона є однією із найвідоміших українських музичних надбань у світі. До речі слова пісня належать перу Михайла Петренка, оприлюднені 1841-го року під назвою «Недоля».
Після польоту космонавт поділився враженнями:
І от вже вдома, в Україні, Поповича часто запитували, чому українські пісні такі журливі. Той відповідав, що саме його народ першим відбивав атаки чужоземних військ і завжди захищався від загарбників. Тож йому було не до «малинки-калинки».
Наскільки іронічно читати ці слова сьогодні, адже наш народ і нині відбиває атаку ерефійських нелюдів, тих самих «малинково-калинково» вирощених. Але не одне століття описано, оспівано у наших піснях. І нашу перемогу у цій війні ми оспіваємо і лунатимуть слова тієї пісні наскільки гучно, що чутимуть її не лише у космосі, а й в сусідніх галактиках.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
