Тема бродячих собак і котів - актуальна і болюча для Золотоноші. З початком війни золотонісці, котрі виїздять за кордон, у кращому випадку шукають тимчасове пристанище для своїх домашніх улюбленців. У гіршому - відпускають у світи... Нині з-поміж фото зі звільнених від окупантів міст, особливо щемні світлини покинутих тварин. Домашніх, беззахисних, непристосованих до життя просто неба. Хтось із чотирилапих втратив свій дім, але їхня головна втрата - відсутність догляду і любові.
Історія, яку ви прочитаєте нижче, - про людяність у часи війни, любов до тварин та розуміння ціни кожного життя, хай навіть маленького, хвостатого й вусатого.
Майже пів року Даша Корх зі своїми чотирилапими й крилатими підопічними живе на Золотоніщині. Дівчина родом з Покровська Донецької області. У рідному місті залишила розкішний реабілітаційний центр для тварин – сучасний, обладнаний усім необхідним: із пластиковими вікнами, кондиціонерами, просторими вольєрами для собак та прогулянковими двориками для котів.
Донеччанка - мама особливих тварин, як вона сама себе називає, із чоловіком п’ять років зводили омріяну будівлю. Та у зв’язку з повномасштабним вторгненням росіян, «пацієнтам» центру довелося змінити місце перебування разом з господинею. «Переїхати сюди – це як повернутися на 8 років назад», - зазначає Даша.
- У мене не було думки, щоб збудувати реабілітаційний центр. Якось гуляла з собакою і дорогою знайшла перше кошеня. Стало шкода, принесла додому. Написала пост у соцмережі. Кошеня забрали. Потім ще одне, потім двох цуценят. Тварини якось самі почали за мною ходити.
Пізніше молодь почала шукати «перетримки» - людей, у яких тварини могли пожити деякий час. Та, за словами дівчини, в основному люди виявлялися безвідповідальними. Тому невдовзі волонтери почали орендувати будинок, де можна було б перетримувати-підліковувати тварин.
— Але, хай там як, оренда - це щось чуже. А тварина… тут щось відірве, там погризе. Ми зрозуміли, що для таких справ потрібне щось своє, приватне. Стали шукати і знайшли бажане на окраїні міста, – розповідає Даша. - Ціни на нерухомість у нас в Покровську дуже високі. Місто небідне, населення близько ста тисяч. З 2014 року нерухомість зросла в ціні. А тут нам випадково знайшли будинок за 35 тисяч гривень. Але це був старт. Потім добудовували – і вклали ще мільйон гривень.
Понад тисячу тваринок відчули її тепло і опіку
За вісім років через реабілітаційний центр «Покровське товариство захисту тварин» пройшло більше 1200 тварин.
— Коли вже в нас почалися обстріли, тварини стали неспокійні. У них різко змінився настрій і поведінка. Для них це був великий стрес. Оскільки в мене під опікою старенькі, сердечники, епілептики та паралізовані, вони гостро на це реагували. Ми жили за півтори години їзди від Бахмуту, межували з Дніпропетровською областю і зрозуміли, що в разі чого швидко, за один день ми вивезти всіх не зможемо. Тому почали готуватися до евакуації тварин.
Для переїзду шукали місце по всій Україні, але не далі ніж центр. Для тварин переїзд – це додатковий стрес, а для моїх, особливих, 8-9 годин тим більше. Два місяці чоловік шукав безпечне місце і нарешті знайшов будинок у бажаному діапазоні з виходом до річки.
— У серпні ми домовилися про покупку, а 10 вересня завезли перших тварин – Саву і Сніжану. Поетапно почали перевозити й інших. Купити будівельні матеріали для вольєрів і сам будинок нам допомагала вся Україна. За три дні назбирали більше пів мільйона гривень. Тимчасове житло для котів - вагончик - купили за 80 тисяч гривень. Пробили свердловину. Всі прибудови, вольєри і паркани зводив мій чоловік. Взяв відпустку на 2 тижні й разом із сусідом створили мініверсію реабілітаційного центру для тварин на золотоніських теренах.
У вольєрах на вулиці живуть собаки, поряд у вагончику мешкає близько 30 котів, на горищі – кволі голуби і граки, а в будинку – паралізовані й хворі чотирилапі. Пізніше до вагончика для мурчиків добудували котячий прогулянковий дворик. Для безперервного забезпечення прибудови електроенергією придбали генератор.
— Усі собачки й котики оброблені від бліх та кліщів, а також щеплені й стерилізовані. 80% всіх тварин, які потрапляють до нас, травмовані: з переломами таза, хребта чи лап. Рідше з інфекційними захворюваннями. У Покровську я вже 18 років товаришую з ветлікарем, який допомагає нам. У Золотоноші до спеціаліста зверталася раз - потрібно було зробити ампутацію лапи кішці. Вона спинальник, паралізована. Возила у Золотоношу до Євгенія Богацького. Незабаром туди ж повезу стерилізувати кішку і каструвати кота, - ділиться планами переселенка.
Доглядати тварин Даші допомагають дві дівчини-волонтерки з Донеччини. Уночі всі тварини під наглядом сторожа.
— Ми ніколи не залишаємо собак наодинці. Вони під цілодобовим наглядом, - підкреслює відповідальність, яку відчуває на собі донеччанка. І продовжує: - Щоранку всім «дітям» даємо кашу з м’ясом обов’язково. А ввечері - сухий корм преміум-класу. У котів корм найвищої якості стоїть постійно, а снідають пухнастики курячими сердечками.
У тварин з інвалідністю є візочки, й коли надворі погожа погода, їх випускають на прогулянку. Але все ж не всі люди в селі зрозуміли, коли для особливих собак встановлювали кондиціонери.
— Тварини дуже бояться людей, окрім нас. Насправді тут кожен пройшов своє пекло. До прикладу, ось це цуценя, йому близько року. Коли дівчинка була зовсім манюнькою, якісь нелюди переламали їй дві передні лапки. Ми її прооперували, це обійшлося в чималу копійку. Маленька пішла на поправку, вона така красуня й розумничка, але зовсім не довіряє людям. За весь час жодного разу не дозволила себе погладити. Коли ми переїжджали, це було проблемою. На щастя, вона дуже любить одну собаку. І коли ми їх евакуйовували, її друга поклали в клітку на ковдру поруч, і тільки таким способом змогли перевезти, - розповідає в деталях про підопічних Даша.
Наразі у мініцентрі на горищі живуть 4 граки і три голуби. Тут немає здорових пташок: хтось без крила, у когось тік голови - усі проходять лікування. У граків це в основному ампутація кінцівки або пошкоджене крило. Голуби ж хворіють вірусними захворюваннями. Близько десяти крилатих вже випустили після лікування. Одна голубка – «Кеша» - прожила у знайомої волонтерки декілька років у квартирі. Померла від старості.
Свєтка-квартальниця, одноока Клопиха та Оливка з дерева
Клички для вихованців спочатку підбирали ретельно. Потім називали іменами тих, хто приніс чи знайшов. Для стареньких собак доповнення «дід» чи «баба» стали невіддільним складником імені.
— Я все-таки переважно собачниця. Кицька, яка мене вразила, – це Світлана, я її називаю «квартальниця» – розкішна красуня. Та коли я її знайшла – це був скелет з переламаною лапою. Вилікували! Назвала на честь подруги. Вона хороша людина, але трохи зла і завше з усіма свариться. Я подивилася на поведінку кішки, та це ж Свєта і все. Вона зранку поки з усіма не пересвариться, не заспокоїться! – сміється, згадуючи про улюбленицю Даша. – Частину тварин називають спонсори, іноді за ім’я голосуємо в соцмережах. А в основному – це гра в асоціації. Кіт Місік – бо з м’ясокомбінату, Свєтка – на честь подруги, Оливку з дерева зняла, у капюшоні принесла додому, Капа – вже й не пам’ятаю, Пікі – бо, як у пекінеса, немає частинки носа: школярка знайшла в підвалі, взагалі живий труп був, радили приспати, але якимось дивом вона вижила. Клопиха – тому що, як циклоп, бачить лише на одне око. Маринка, у якої мозочкова атаксія, названа на честь дівчини, яка її знайшла.
Хто сотню, хто двадцятку: благодійні донати
Утримувати таке господарство в зразковому порядку й забезпечувати продуктами невтомній та амбіційній Даші допомагають постійні благодійники.
— Одна жінка ще з 2014-го, уже 8 років, щомісяця донатить по 25 доларів. Є Вікторія, яка вже 4 роки з нами, і стабільно, кожні 30 днів отримуємо від неї понад 1000 гривень. А коли в квітні готувалися до переїзду, вона зібрала для тварин пакунок зі свічками, сухими шампунями й консервами. Хтось перераховує щомісяця 100 гривень, є хлопець, який виділяє двадцятку. А є жінка, яка дала 100 тисяч на покупку всього необхідного. Вона бачить, що передані кошти ми справді витрачаємо на устаткування й добробут тварин. Ми заслужили її довіру, і я щоразу дякую Богові за таку людину. Є фонд, із яким уклали угоду, і вони щоразу надають місячну норму якісного корму, - роз’яснює фінансовий складник притулку очільниця. - Окрім цього я ще придумала таку фішку – кураторство тварин. От ви дуже хочете собаку, мрієте про неї, але у зв’язку з певними обставинами (алергія чи ще щось) ви не можете це зробити. А вам неймовірно сподобалася моя баба Іра. Тому ви маєте унікальну можливість стати куратором тварини - це 500 гривень на місяць. Ці кошти покривають комунальні платежі й харчування.
- У мене 10 тварин, які наразі мають «покровителів». Це 5000 гривень стабільно щомісяця. Одна дівчина з Європи надсилає 2000 гривень, вона курує чотирьох тварин. Ще одна фінансово опікується паралізованою собачкою.
Принципово опановую українську
Кошти для будинку на Золотоніщині допоміг зібрати телеканал “1+1”. За словами волонтерки, у разі переїзду додому була домовленість, що цей будинок подарують сім’ї, яка втратила власне помешкання через війну.
- Наразі, дякувати Богові й хлопцям із ЗСУ у Покровську все добре. Але, якби раптом щось, ми б не встигли вивезти тварин за день. А жити «під ігом» я б не змогла. Мене б першу розстріляли, бо я українка до кісток і не приховую свою позицію. У нас на Донбасі половина родичів з росії. Ми з усіма перестали спілкуватися й відправили слідом за кораблем. Те, що розмовляю російською, – минуть роки, доки зможемо повністю перелаштуватися. Але я вчуся, поки виходить ламана українська, та початок покладений. Хочеться дуже додому, душа болить. Сподіваюся, що незабаром ми справді зможемо повернутися.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
