У день зимового сонцестояння – 22 грудня - енергетики відзначають своє професійне свято. Напередодні цієї дати ми познайомилися із представниками найсвітлішої професії – Іриною Іванівною та В’ячеславом Юрійовичем, у котрих на двох 19 років досвіду у Золотоніських енергетичних мережах, з яких 16 - в активі чоловіка.
У травні 2006-го В’ячеслав отримав диплом радіотехніка Канівського вищого професійного училища. Уже за три дні влаштувався до Золотоніського РЕМу. Протягом перших 14 років працював електромонтером, у 2020 – інженером з охорони праці. Але згодом повернувся у лінійну службу, оскільки зрозумів: кабінетна робота – це не для нього.
Дорогу дружині у галузь енергетики проклав чоловік. Протягом двох років він намагався переконати її змінити місце роботи. Маючи освіту ветеринара після закінчення місцевого коледжу, Ірині довелося працювати у різних сферах, остання з яких була торгівля.
— Чи не щодня Славік доводив мені, що тягати ящики, мерзнути в магазині – це важко для жінки, - каже Ірина. – Тож, я здалася і не жалкую.
У 2019 стала працювати контролером. Під її опіку потрапила дільниця, куди входила частина золотоніських споживачів, а також Вільхів, Дібрівки, Коробівки. В обов’язках – зняти показники лічильника та вручити абоненту квитанцію на оплату послуги. За рік зайняла посаду техніка побутового відділу.
— Хоч і доводилося намотувати кілометри вулицями міста і сіл, жодного разу не пожалкувала, що послухала чоловіка, - ділиться жінка. – Мені дуже подобається працювати з людьми, живе спілкування – це як свіжа джерельна вода, що дає силу. Як каже мій чоловік: «Я вже не можу без своїх бабусь, вони ж мене ждуть у селах, виглядають, сподіваються». Так і я вже такою стала: хочеться більше віддати людям.
Для неї це вже стало життєвою необхідністю: поговорити і вислухати кожного, поцікавитися буттям, подіями, дізнатися чим живуть-дихають люди.
А спочатку, як тільки прийшла до РЕМу, відповідно до правил з охорони праці протягом 2-х місяців не мала права виїзду на дільницю. У той час дивними здавалися колеги, які за будь-якої погоди: чи то вітер, чи дощ, за всяку ціну намагалися вирватися до людей, не нудьгувати у кабінетах: «Куди ви рветеся, сидіть у теплі-добрі!» Розуміння прийшло тільки тоді, коли сама стала виїздити.
На Миколаївщину їхав на тиждень, а повернувся через два.
Безперервна, безперебійна, безаварійна подача електроенергії до споживача, обслуговування електроліній – щоденні завдання, з якими вчасно і добросовісно справляється В’ячеслав Чіпа. Тиждень тому він повернувся з Миколаївщини, де разом із колегами відновлювали енергомережу у селі Мурахівка.
— До мене звернувся наш директор Олександр Середа із пропозицією відрядження на Схід, - уточняє В’ячеслав Юрійович. – Бригаду я, як майстер, укомплектовував сам, добираючи вмілих, самовідданих професіоналів. Були й такі, хто відмовився. Зі мною поїхали водії - Станіслав Куценко і Сергій Зіменко, монтери – Андрій Денисов, Дмитро Марченко та Олександр Яковлев. Це та команда, яка зголосилася на поїздку без зайвих розпитувань.
Дізнавшись про відновлення енергопостачання у рідному селі, до Мурахівки стали повертатися місцеві.
— Казали: «Ви – молодці, йдете за нами слідом: ми визволяємо – ви відновлюєте». Було дуже приємно чути оцінку своєї праці і саме від наших вояк.
Бригада золотоніських енергетиків збиралася у відрядження на тиждень. По тому забезпеченню, яким спорядили фахівців – спальні мішки, сухпайки, нові робочі форми, Ірина зрозуміла, що тижнем ця поїздка не закінчиться. Так і вийшло. Фронт робіт виявився таким об’ємним, що Золотоніські РЕМівці разом зі своїми колегами із Жашкова залишилися ще на один тиждень. Ці 14 днів видалися надважкими для Ірини Іванівни, бо це була перша їхня перша довга розлука за 7 років шлюбу.
Про закорочення та плюс-мінус у родині Чіпів
Ірина із В’ячеславом побралися у травні 2015 року. Познайомилися на святкуванні дня народження її сестри. Вперше побачивши дівчину, Славік відразу сказав: «Будеш моєю дружиною». Можливо, комусь це видасться зухвальством і самовпененістю, але тільки тим, хто не відає, що він – скорпіон – сильна і впевнена в собі особистість з твердою волею і великим запасом енергії. За кілька місяців разом з друзями зустрічали Новий, 2015-ий рік. Після гуляння-розважання Іра взялася перемити гору посуду. За цим заняттям її застав Славік.
— Отак ти й будеш тут хазяйкою, - сказав упевнено, не даючи ні на мить засумніватися у його словах.
Уже за тиждень, не чекаючи традиційної для сватання Маланки, хлопець завітав у гості разом зі своїми батьками. Дату весілля – 21 травня, визначив його батько, швиденько прикинувши коли піст, коли Великдень.
— Я повів її у свій дім, який ми почали будувати з батьком, як тільки я влаштувався на роботу в РЕМ, - розповідає по-хазяйськи.
— У нас як полюси магнітів – плюс і мінус – різнойменні притягуються, - пояснює Ірина. – Чи закорочує? Буває, коли хтось (кидає ласкавий погляд на чоловіка) не може змовчати. Тоді я включаю терплячість і виваженість Терезів.
Для мене було трохи дивним дізнатися, що на час відключень енергетики теж не мають освітлення. Як поділився В’ячеслав, у такі години вони користуються гасовою лампою. А Ірина показала свій розбитий «літаючий» телефон, який служив замість ліхтарика. Однак після кількахвилинного спілкування із щирим і відкритим подружжям золотоніських енергетиків Чіпів чітко зрозуміла: їхнього генераторного тепла і світла вистачить для них самих, їхніх рідних та друзів, ще й дещиця перепаде нам, знайомим.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
