Якась частина нашого суспільства до 2022 року не зважала на існування росії, як на екзистенційну загрозу для існування України. А деякі люди - навпаки, всіляко долучалися до допомоги фронту і військовим. Хтось вже з 2014 року робив це у форматі громадської організації, як скажімо, "Золотоніський комітет сприяння обороні України", про діяльність якого нещодавно ви могли читати на сторінках "Золотоноша.City". А хтось обмежувався власними силами, а вже після повномасштабного вторгнення вирішив підвищити своє залучення у процес на ще один щабель, як зробили "ЗолоHelp"
"Золотоноша.City" поспілкувалися з директором Благодійної організації Олександром Городинцем і не тільки, щоб дізнатися подробиці роботи із переселенцями, залучення до благодійності партнерів, організацію постачання на фронт і їхню діяльність загалом. Про це та інше - у матеріалі...
«ЗолоHelp» - з чого усе починалося, основні напрямки та цілі, організація роботи
У травні цього року організація з'явилася на світ. Її засновники допомагали Україні від самого початку повномасштабного вторгнення, а коли ситуація дещо стабілізувалася - узгодили рішення надалі діяти саме як Благодійна організація.
- Це знімає багато запитань, - аргументує такий вибір Олександр Городинець. - Адже ми маємо справу не лише з продуктами харчування чи речами, ні. Це ще й фінансові надходження, які надалі спрямовуються на потреби переселенців і військових. Звісно, це можна робити й індивідуально, але коли у справі присутні гроші - краще мати звітність. Це об'єктивно підвищує довіру до організації, а також дає змогу доводити, що кошти дійсно йдуть у потрібному напрямку.
Засновниками у травні стали троє депутатів міської ради - Любов Денисюк, Владислав Кулініч та Олексій Дробязко. Але безпосередню опіку над діяльністю згодом було передано Олександру Городинцю, який наразі виконує обов'язки директора. Це більше формальна посада, якщо заходить мова про оплату праці, адже всі ті, хто долучається до роботи організації - роблять це на волонтерських засадах.
- Бути директором – передбачає тут саме відповідальність, а не привілейований стан, - роз'яснює Олександр Сергійович.
На постійній основі у приміщенні ЗолоHelp, крім директора, перебуває волонтерка Анастасія Недашковська, яка приймає відвідувачів, реєструє переселенців, пояснює процеси отримання допомоги тощо. А у пікові моменти до роботи залучені ще кілька осіб. Оскільки штату в організації немає, то це щоразу плаваюча кількість, а окрім місцевих, до діяльності також часто доєднуються і самі переселенці, які висловили таке бажання і, попри усі власні перипетії та складнощі, щиро прагнуть допомогти іншим.
Як влаштована робота та комунікація із переселенцями та партнерами
Отож, діяльність організації акцентована на переселенцях. Так склалося після 24 лютого, адже спершу не було зрозуміло, як взаємодіяти з військовими - що зможе забезпечити держава, а у чому знадобиться поміч волонтерів. Тому благодійники взялися за процеси, які були не менш необхідними і які можна було вирішувати просто тут і зараз.
Багато золотонісців відгукнулися на заклик і приносили їжу та одяг, розмаїті побутові речі, що дало змогу забезпечити внутрішньо переміщених осіб на перших порах. Також стали долучатися підприємці, які і вносили левову частку провіанту, зокрема - це були ті, хто працює у сфері сільського господарства.
Переселенці переважно дізнавалися про допомогу із "сарафанного радіо" та соціальних мереж. А згодом, коли процеси налагодилися і стабілізувалися, при реєстрації у Золотоніській громаді, внутрішньо переміщеним особам одразу могли порадити, куди звернутися і де отримати допомогу.
Наразі переселенці стають на облік у ЗолоHelp, отримують для своєї зручності індивідуальні порядкові номерки і коли приходять на видачу сформованого пакету допомоги, то одразу, не докладаючи додаткових зусиль, розписуються і отримують пакунки. У базі також, відповідно до номеру, записано, скільки таких пакунків має отримати людина. Це прораховується залежно від кількості осіб у родині. Скажімо, якщо це сім'я до 4 людей - пакунок один, якщо більше - то вже два і так далі.
Станом на 18 листопада, зареєстрована у ЗолоHelp кількість родин внутрішньо переміщених осіб сягнула 970(!). Зі слів Олександра Сергійовича, це понад 2500 людей. За даними 2020 року, Золотоношу населяло 27 664 особи, тож переселенців близько 10%, що об'єктивно - неймовірно велике число, а це тільки ті, хто звернувся до ЗолоHelp.
Видача пакунків відбувається фіксовано, раз на місяць. Влітку це було раз на два тижні, але почалася евакуація зі сходу країни, число потребуючих допомоги зростало і вже ставало складно акумулювати необхідний ресурс у такі короткі терміни.
.
На розфасовку пакетів допомоги у команди зазвичай витрачається повний робочий день. У інший же час організація займається налагодженням своєї діяльності. Це включає у себе ведення документації, співпрацю з партнерами і прокладання нових шляхів у цьому напрямку, домовленості і пошук необхідних закупівель для армії, а також безпосередня допомога військовим.
Зупиняючись на темі партнерів, Олександр Сергійович серед великого переліку благодійників відзначає зокрема СТОВ "Перемога", СТОВ "Воля", ПП "Крупське", ТОВ "Золотоніський бекон", БО Людмили Русаліної "Разом", ПП "Агроспецпроект", ТОВ "ФЕС УКР", ТОВ "Урожай" та багато приватних підприємців Золотоноші. Із останнього, для прикладу, пан Олександр розповів про передачу однією з підприємиць шкарпеток, дитячих колготок та подібної продукції на суму 20 000 гривень.
Склад пакунку щоразу може бути дещо різним, залежно від того, що у тому чи іншому місяці організації вдалося накопичити. Наприклад, у поточному місяці це крупи, борошно, макарони, тушкованка, квасоля в томаті і згущене молоко. У наступному пакунку додасться ще олія, яку нещодавно вдалося роздобути.
На формування однієї такої партії зазвичай іде близько 3,5 тонн продуктів.
Також, із цікавих і корисних для наших громадян функцій, фонд займається адресною доставкою на деокуповані території, де люди, повертаючись у зруйновані міста та села, потребують максимальної підтримки, як і ті, хто лишався там весь цей час. Єдина умова - можливість сплатити доставку, а якщо такої змоги у людини немає - шукають, хто може це зробити. Наразі кілька десятків таких замовлень уже виконано, а ще кілька - у процесі. Із не менш корисного, громадяни також можуть отримати юридичну допомогу, але не безпосередньо від ЗолоHelp: благодійники спрямовують такі запити на знайомих фахівців.
Окрім внутрішнього ринку, деякі гуманітарні надходженя відбуваються також і з-за кордону, так зокрема крайньою такою допомогою став вантаж із Великої Британії.
Із неприємної частини діяльності, пан Олександр відзначає, що подекуди поодинокі громадяни намагаються схитрувати. Так, скажімо, одна сім'я може зареєструватися як абсолютно незнайомі особи, окремо, аби отримувати замість одного пакунку два. Такі інциденти ставалися, але їх виявляли і один з виданих номерків просто анулювався.
Мілітарний напрямок: що, куди, кому та які труднощі виникають у процесі
Важливим напрямком допомоги є військові. Так, від початку листопада вдалося передати на фронт два квадрокоптери та один дальномір. Також відзначається гостра потреба у автомобілях. Наскільки відомо Олександру Сергійовичу, дальномір встиг взяти участь у звільненні Херсону.
.
Дуже вагомою частиною такої діяльності є проведення комунікації і визначення пріоритетів. Скажімо, десь військові просять пікап, але виявляється, що об'єктивно саме пікап їм не потрібен, а вистачить і звичайного авто. Натомість пікап можна спрямувати умовним мінометникам, яким потрібно возити за собою боєкомплект.
Звісно, було б дуже добре, якби потужності держави і волонтерів дозволяли мати кожному солдату по автомобілю і квадрокоптеру, але це неможливо. Тому сортування таких запитів і детальне їх уточнення - складна, клопітка і дуже важлива частина цієї роботи.
До не менш відповідальної діяльності варто також віднести і закупівлю. Якщо з машинами дещо простіше, то умовні квадрокоптери - задоволення дороге. Олександр Сергійович зазначає, що цей ринок - доволі складний, адже можна забронювати літальний апарат на одну суму, а до моменту покупки - він вже здорожчає, до того ж - суттєво, на 10-20%, що у перерахунку на гривні - кілька десятків тисяч. І дуже часто доводиться сперечатися з продавцями на цьому підґрунті, адже домовлялися про одне, вони закуповували свій товар ще за старою ціною, а наразі - хочуть отримати більше. Утім переважно - вдається відстояти свої позиції. Не без бою, та все ж.
Щоб не марнувати гроші, ЗолоHelp шукає постачальників всередині країни для оплати у гривнях, адже при закупівлі за межами України - це валюта, відповідно - конвертація і втрата грошей, які люди збирали копійка до копійки. Тож з погляду на економічний аспект, вигідніше працювати на внутрішньому ринку.
Крім техніки, організація також на регулярній основі підтримує військових продуктами харчування. Переважно, це щось, що може довго зберігатися.
Про свідомість золотонісців та внутрішні процеси громади
Попри те, що робота триває і фонд загалом справляється із поставленими для себе задачами, а також отримує досить потужний відгук від суспільства на ті ж оголошення збору коштів чи заклик допомогти іншими речами, на думку Олександра Сергійовича, золотонісці дещо забули, що триває війна. Багатьом знову здається, що це "десь там, далеко, на Донбасі" та тому подібне.
- У нас згадують про війну лише коли хтось загинув, або коли когось мобілізують чи перекидають вже мобілізованих раніше на бойові позиції, - прикро відзначає Олександр Городинець.
Це проблема, для якої складно знайти якесь рішення. Ті, у кого все добре - переважно не зважають на необхідність долучатися до процесів. Допомагають лише ті, хто на собі відчув присутність повномасштабної війни. Так, скажімо, коли місцева тероборона не так давно приступила до виконання бойових завдань у безпосередній близькості до "нульової" лінії - дуже багато людей різко пригадали, де, у який час та за яких обставин ми живемо і кинулися прохати про допомогу.
- Якщо ти щось передав, купив чи вклав гроші у щось, що поїде якомусь знайомому на фронті - це ще не все. Потрібно розуміти, для чого ти допомагаєш і що буде, якщо кожен сяде і почне думати лише про себе. Необхідне усвідомлення, яке, на жаль, поки що є далеко не у всіх. Допомогти знайомому - це лише допомогти знайомому, що теж добре, але недостатньо. Ти не бачиш глобальної ситуації, усіх претекстів і наслідків цієї війни, - зазначає Олександр Сергійович. - Ми радіємо звільненням, але не хочемо чути про втрати. Війну можна було б припинити і за перші три дні, як цього хотіли окупанти. Але треба розуміти, чому ми продовжуємо стояти і боротися, як і те, що триватиме усе це ще досить довго.
Також пан Олександр відзначає, що багато чого у свідомості українців ще потребує видозміни і формування. Так, скажімо, робота, а точніше - тріада "підприємці-робочі місця-переселенці".
- Багатьох фахівців робітничих спеціальностей мобілізували чи ж вони пішли добровольцями. І у нас об'єктивно - брак кадрів, зокрема у сільськогосподарській, такій важливій для нас наразі галузі - це механізатори, слюсарі, комбайнери тощо. Є підприємства, які звісно залюбки беруть усіх і кожного, хто відповідає критеріям та вміє справлятися з потрібною роботою. Проте разом з тим, можна спостерігати, як дійсно багато інших підприємців не бажають працевлаштовувати внутрішньо переміщених осіб, опираючись на те, що вони буцімто кудись за місяць, два, три поїдуть. Але я цього не розумію. Є робоче місце тут і зараз, потрібно робити цю роботу тут і зараз, хай навіть людина проробить місяць, але у цей проміжок часу підприємництво не буде простоювати без діла. Місяць - значить місяць і цей період вже не болітиме голова "що робити і за що хапатися". Але натомість - будеш сидіти і кілька тижнів чи й місяців чекати на умовного місцевого? Це маячня. Аналогічно - переселенці. Більшість намагається шукати роботу, але від деяких можна чути лише "робочих місць немає". Все є. І попит, і пропозиція. Треба тільки пошукати.
Золотонісцям є чому повчитися у тих, хто давно втратив звичне життя
Одна жінка, яка приїхала з Харкова, під час спілкування саме прийшла допомогти із сортуванням речей. Вона регулярно долучається до роботи ЗолоHelp і навіть планує лишитися жити у Золотоноші!
- Ми приїхали 9 квітня, - розповіла Анастасія. - Я, свекруха і дитина 12 років. Нам допомогли тут продуктами, речами, також згодом добрі люди підсобили з меблями, адже орендуємо абсолютно "голу" квартиру. Чоловік лишився у Харкові, займається там волонтерством, і я також для себе одразу вирішила, що хочу чимось зарадити.
Сім'я жила буквально за 30 кілометрів від Бєлгорода, тож їхньому району дісталося. Половина будівель зрівняні із землею, а у власній оселі, яка поки що ціла, немає наразі ні опалення, ні води - ніяких необхідних для нормального життя умов.
- Нам дуже подобається Золотоноша. Гарні сусіди, добрі й хороші люди здають квартиру, вже з'явилися друзі. Я намагаюся влаштуватися на роботу, а дитина з перших днів ходить у школу, з чим нам свого часу допомогла Любов Денисюк, за що ми їй безмежно вдячні. Тож так, нам дуже сподобалося і маємо плани лишитися тут назавжди, - ділиться жінка.
Незважаючи на власні труднощі, необхідність покинути рідну оселю і відмовитися через загарбників від свого звичного життя, пані Анастасія думає не лише про себе, а намагається бути корисною і для інших, кому пощастило менше.
Багатьом нашим землякам є чому повчитися у таких людей і щойно ми чомусь таки навчимося - перемога не змусить на себе довго чекати!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
