Віра Пилипівна із села Горенка на Київщині у шість років ховалася від фашистів, у 83 – від рашистів. На початку березня її будинок був зруйнований під час обстрілів російських окупантів. Пенсіонерка ховалася у столітній шафі. Старенька разом з дочкою евакуювалася, а коли повернулася до села, то на місці рідного дому побачила згарище. Вціліла лише піч. Її бабуся самотужки обмазала глиною і почала випікати паски до Великодня.

Вона не втрачає оптимізму. Каже, що не можна опускати руки і потрібно вірити в майбутнє.

Цей епізод пригадався, коли дізналися про натхненну працю пекарів у Золотоніському центрі надання адміністративних послуг, що розташований на вулиці Благовіщенська. Щодня вони випікають до 300 хлібин. Хто знайомий з процесом випічки, той знає, наскільки це нелегка справа: підготувати тісто і спекти готовий буханець. Цей соціальний хліб безкоштовно отримують люди, хто змушений тікати від війни і знайти пристанище у Золотоноші. Також службовці роздають його місцевим малозабезпеченим пенсіонерам та інвалідам. Таку ініціативу виявили владці міськвиконкому, щоби підтримати літніх людей у скрутний час.

— Наразі перед нами постала проблема із забезпеченням борошном, - каже директор Центру Людмила Неліна. – Для його закупівлі необхідно пройти тендерну процедуру. Ми оголосили людям, що з 19 вересня тимчасово призупиняємо випічку хліба. Але завдяки підтримці місцевих волонтерів, пекарня продовжує свою роботу.

Як розповідає посадовиця, деякий час доводилося пекти хліб із житнього борошна. Але замість вдячності, золотонісці висловлювали своє невдоволення.

— Важко усвідомлювати, що люди не цінують нашу працю і турботу про них, - ділиться директорка. – У пекарні 150 форм, і щоб спекти 200-300 хлібин, доводиться весь цикл повторювати двічі.

Ще більше розчарування, та мабуть розпач, охопив усіх працівників Центру, коли вони дізналися, що двоє пенсіонерів із Згарів брали хліб для … годівлі кіз.

… Важко щось сказати. Це просто не вкладається в голові. Дякуючи нашим захисникам, ми не знаємо і не відчуваємо потреби у продуктах. Людей з голодними очима на вулицях нашого міста не зустрінеш, їх бачать наші волонтери, хто везе гуманітарку у щойно деокуповані міста і села на сході.

Війна. Озлобленість. Нервозність. Важко усім. Але тримаймося. Не втрачаймо в собі людського. Ми – не орки!

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися