Цієї суботи ви маєте чудову нагоду подякувати за сміливість, рішучість, відвагу і готовність щохвилини прийти на допомогу усім, працівникам аварійно-рятувальних служб, адже саме цього дня вони відзначають своє професійне свято, яке було затверджене у 2008 році указом Президента України.
День рятувальника – професійне свято для заступника начальника частини 8-ої ДПРЧ 6-го державно-рятувального загону Олександра Литвиненка, який рятує чужі життя, щоразу ризикуючи своїм, який здійснює дійсно шляхетні вчинки, але скромно каже, що це всього на всього його робота.
Наше знайомство з Олександром Миколайовичем відбулося напередодні свята, 13 вересня, коли Золотоніщина вже 4-ий день била рекорди за кількістю місячної норми опадів. Мабуть, рятувальники - це єдина професія, представники якої щиро радіють рясним дощам. Адже тільки ці природні фактори в змозі приборкати непокірних золотоніських паліїв, тільки під час злив залишаються сухими пожежні рукави.
— Справді ми радіємо дощу, - підтвердив Олександр Литвиненко. – І не стільки тому, що відсутні тривожні виклики на ліквідацію пожеж сухої рослинності, а ще й тому, що напоєна вдосталь земля дасть добрі сходи озимої пшениці. Так що ми з аграріями заодно.
Як розповідає мій співрозмовник, професія рятувальника приваблювала його змалку. Але так склалося, що після закінчення школи вступив до Черкаського політехнічного технікуму. Проте, після проходження строкової служби вступив до Черкаської академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. У реалізації дитячої мрії завдячує своєму тестю, який підтримав його рішення. З того часу жодного разу не пожалкував про круте піке у своєму житті.
— Золотоноша, мабуть, написана мені на долі, - жартує заступник. – Бо й строкову службу проходив у місцевій військовій частині і після закінчення вузу був направлений на роботу саме сюди.
До Золотоніської державно-рятувальної частини прибув у 2017 році, отримав посаду інженера з пожежно-рятувальних робіт. Згодом був призначений начальником караулу, а з травня 2021-го – заступник начальника частини.
За п’ять років роботи у 8-ій ДПРЧ довелося побувати у різних ситуаціях, пройти через людське горе, біль і страждання. Кожен такий випадок – особливий і пам’ятний по-своєму.
— Пригадую стареньку бабусю на пожежі, - розповідає Олександр Миколайович. – Спочатку вона бідкалася за своє майно, а потім уже почала перейматися за нас. А в кінці сказала: «Ой, синочки, які ви безстрашні! У саме пекло йдете! Що вам доводиться терпіти через нас, таких необачних!»
А ще пригадав одного із хвальковитих парубків у віддаленому селі Золотоніщини, який вирішив похизуватися своїм водійським хистом перед дівчатами. Та, коли заперся в розмоклий грунт, застряг і став газувати – не витримала і спалахнула електропроводка у його авто, яке було, до того ж, батьківським. Власні документи парубок устиг врятувати, а от батькові права і техпаспорти та страховки на легковика, трактор, мотоцикл – згоріли. А що хлопець? Чухався потім, де й не свербить.
— Буває, що черговий караул не встигає вчасно прибути на ліквідацію пожежі. Причин кілька, але основна з них – це не реагування водіїв, особливо далекобійників, на сигнал спецавто, – каже Олександр Литвиненко. – Ми видавлюємо із пожежної машини усе, що можна. Але ж з 4-ма тоннами води швидкість обмежена, а дорогу вступати нам не спішать.
Як ділиться молодий заступник, іноді на викликах доводиться бути й психологом, застосовувати свої здобуті знання і набуті навички з кризової психології. Люди – різні і по-різному сприймають ситуацію, в яку потрапили вперше.
На думку Олександра Литвиненка, побутує ряд фактів, коли службовців-рятувальників повинна дублювати спеціальна служба. До прикладу, МНСників викликали днями на ліквідацію гнізда шершнів. Вони прибули на виклик, але ж не виключено, що водночас може надійти тривога про пожежу будинку.
В Олександра Миколайовича підростає маленький синочок Макар. Чи хотів би батько, аби він пішов його стежкою?
— Хотілося б, бо це професія мужніх, але у нього власне життя і вибір за ним.
Його погляд вмить тьмяніє і зникає іскристий блиск в очах, коли розповідає про роботу своїх колег-знайомих на Сумщині, з якими підтримує зв’язок. «Їм доводиться не легко, мотор не встигає охолонути, виклики раз у раз…»
Велику роль у щоденній роботі рятувальників відіграє підтримка та допомога місцевої влади, благодійників та волонтерів. Адже коштів на всі потреби не вистачає. З місцевих бюджетів надається допомога паливно-мастильними матеріалами. По гуманітарній допомозі з Німеччини отримали 2 автомобілі.
Вони попереджають та ліквідують пожежі, аварії та катастрофи, знешкоджують боєприпаси, рятують людей на воді, виносять з вогню, дістають з-під уламків, деблокують з потрощених авто.
Тож у день професійного свята хай проллється на вас дощ вдячних слів за врятоване життя і майно. Хай щедрими будуть й атмосферні опади, щоби черговий караул міг у спокійній обстановці у затишно об лаштованій їдальні посмакувати торт із ситром.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
