Сьогодні розповім історію ще одного палацу. Віртуальна екскурсія. Отже, перенесемось у селище Антоніни (Хмельниччина) на зламі ХІХ та ХХ століть. У той час там проживав Юзеф Потоцький - відомий магнат, цукрозаводчик та меценат.
Посеред тогочасного містечка розміщувався розкішний палац, в якому вже тоді було електричне освітлення. Юзеф був величезним фанатом новизни і мав великий автопарк, більше ніж на 10 автомобілів. Спеціально для них він побудував 3-поверховий гараж. Якось пан Юзеф запросив свого товариша-авіатора в гості. Для цього на околиці був збудований аеродром.
Та справжньою пристрастю Потоцького були тварини. В тогочасних Антонінах було більше тисячі голів елітних скакунів. Щоб їх придбати, до розкішного кінного манежу приїжджали багатії з усього світу. З Африки Потоцький привіз десяток екзотичних «екземплярів»: верблюди, страуси, павичі тощо.
Я нагадаю, що тоді бути заможною людиною не було соромом. І тоді не ховалися за п'ятиметровими парканами. Хоча огорожа навколо палацу все ж таки була, а історія її – вкрай цікава: одного разу з сафарі граф привіз левеня, яке стало улюбленцем родини. І огорожу було зроблено з метою: іноді випускати його для вечірніх прогулянок.
То може Потоцький, будучи багатієм, просто «з жиру бісився»?
Аж ніяк! Окрім робочих місць (заводи, обслуговування палацу, автопарку і конезаводу) для мешканців Антонін, він також побудував лікарню, пошту, школу. Він був меценатом.
Та все змінилось у 1917 році... Прийшли "асвабадітєлі". Далі почалася інша "наша історія" з голодоморами, з концтаборами, життям в комуналках і просмальцьованою газеткою від оселедця "Комсомольская правда"...
Чи варто їхати в Антоніни сьогодні?
Палац був стертий більшовиками з лиця землі, навіть фундамент. Про що казати, якщо на його місці стадіон! Про палац нагадує лише дивом збережена в'їзна брама. З електричних ліхтарів зробили підпори під балкон будівлі рибгоспу. Розкішний кінний манеж - спортзал. Гараж - сільська рада. А будинок ветеринара віддали пролетаріату під квартири.
Все інше – або зруйноване або руйнується...
Я не люблю порівняння, на кшталт "українська Швейцарія" чи "українська Венеція", але в Антонінах ще збереглися декілька фахверкових (!) будинків. Фахверк – то стиль архітектури. І в цьому Антоніни нагадують шматочок Німеччини на Поділлі.
Про що даний опус?
Ще тоді, більше ста років тому, на території України були електрифіковані ліхтарі, вулицями їздили автомобілі, а в небі літали літаки...Кінець ХІХ ст...Ми вже тоді були Європою. І це вже згодом нам наші "асвабадітєлі" будуть розповідати, що товариш СталЄн узяв країну з киркою і мотигою...
Ми маємо знати свою (!) історію...
Адже нам є чим пишатися!
Друзі! Все буде Україна!
Маю до вас прохання, після перемоги, не летіти, за першої нагоди, до Туреччини чи Єгипту... Розпочніть з України. Торкніться до нашої історії. Україна вміє вражати.
Щиро дякую, хто дочитав до кінця даний допис. Якщо подобається даний напрямок – пишіть, про який куточок України вам було цікаво дізнатись ще.
Щиро Ваш #DrMozolok
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити.
