Зазвичай, народження і виховання дитини асоціюється з мамою. Проте, левову долю у вихованні підростаючого покоління звісно вносять й татусі. Як це бути татком і що змінюється після народження дитини? Читайте далі.
Сергій Марченко, тато 5-річного Максима
- Життя, звісно ж, змінилося. Причому, раз і назавжди! Якщо коментувати жартома, то за ці п'ять років вивчив назви, сюжети та імена персонажів усіх популярних мультфільмів, вивчив напам'ять чи не увесь легендарний "Синій трактор". А під час першого року життя сина почав розуміти критичну важливість зав'язування ручок на усіх меблях, а також заклеювання кнопки "Reset" на системному блоці комп'ютера жетоном з метро.
Це той шалений та дивовижний час, коли в тебе в кімнаті висить ціла галерея "картин", на меблях готова до бою і законсервована ціла танкова бригада, зібрана власноруч із Лего, на вішалці чекає наступної поїздки до Києва мініатюрний дитячий динамівський шарф. А десь під диваном обережно виглядає британець Пушок, котрий хвостом відчуває: у Макса нині буде прилив любові.
Ну а якщо серйозно... Це справді зовсім інше життя, зовсім інший смак до нього та відчуття. Та любов, котру, от точно, словами не опишеш. Часом складно емоційно. Було та й нині інколи є. Особливо, коли ти в житті спокійний, а хочеш чи не хочеш, мусиш інколи грати роль суворого командира й авторитета. Коли кожного дня лягаєш спати з думкою: ти зобов'язаний виховати адекватного та достойного громадянина. Відповідальність. Що ж, без неї в житті ніяк.
Роман Кучерявий, тато 4-річної Маші
- Перш за все, коли народилася Маша, у мене не було абсолютно ніякого страху перед малою дитиною - свого часу допомагав няньчити племінницю. Тоді мені здавалося, що я знаю все і мене нічим не здивуєш. Але в перші два тижні від появи на світ доньки я відчув розчарування від того, що все набагато складніше, ніж я уявляв.
Складність для мене полягала в тому, що я намагався максимально допомогти дружині по дому – приготувати їсти, попрати, прибрати в квартирі, але це не завжди виходило вдало. І за ці чотирнадцять днів, що я допомагав, взявши на себе хатні справи, у мене визріла одна думка: «Я розлучусь!». Але потім взяв себе в руки, зробив висновки і наступні шість місяців відповідально прав і прасував одяг. Ще пам’ятаю, що в мені змінилося точно: я почав любити ходити на будь-яку роботу або в магазин за памперсами. Сам.
Наразі я намагаюся проводити з Машею більше часу, щоб не прогавити важливі моменти. Люблю з нею гратися, та часом мені доводиться скеровувати її в інший бік, бо гра «дочки-матері» або приймання пологів у Барбі іноді набридає. Тоді я розказую їй про Мортал Комбат, і ми починаємо махати ногами.
А взагалі, не уявляю, як ми стільки років жили без неї... Вона для нас – Всесвіт.
Микола Макаренко, тато 4-річної Аніти і 10-літньої Влади
- Що може змінитися – щастя «підвалило»: безсонні ночі, пелюшки, памперси, перші зуби, щеплення, лікарі – всім завжди займався я. Перші роки, коли Влада хворіла, я відпрошувався з роботи і залишався з нею вдома: лікував, натирав, ставив свічки, колотив чаї, привозив лікарів. Просто дружина, коли дитині погано, дуже панікує і тоді її хоч відкачуй. А я більш дієвий і швидше знаходжу вихід із ситуації.
Діти займають в моєму житті провідну роль. Учора захворіла меншенька. Зранку відвіз Владу в школу, дружину на роботу, повернувся додому подивитися як Аніта. Потім поїхав на роботу проконтролював робочих, повернувся в Золотоношу, забрав лікаря додому. Педіатр обстежила дитину і виписала ліки. Я поїхав до аптеки все купив, приїхав додому – наколотив, все дав. І знову поїхав на роботу. Ось круговорот у природі, та це все дрібниці, головне, щоб здорова була.
Діти – це щастя. Хто не може цього зрозуміти чи коли кажуть: та я поживу для себе – не розумію таких. Яке ж це щастя, коли в тебе є дитинка, яка тебе обніме, зігріє, і на душі відразу стає тепліше.
