Один дали рідні, як проводжали, другий – у навчальному центрі, ще один – капелан вже у бригаді. Зараз лежать усі вдома, як оберіг і спомин про те, що довелося пережити. Володимир Савєльєв з ними не розлучався ні на мить, перебуваючи у самому пеклі протистояння, у зоні проведення антитерористичної операції.
Туди потрапив у серпні 2015 року. Повернувся до рідної Золотоноші у липні 2016 року. Співрозмовник щирий та з великим почуттям гумору. Можливо це допомогло йому пережити рік на передовій та якнайшвидше адаптуватися до мирного життя.
Народився Володимир Олексійович 31 травня 1974 року у Золотоноші. Навчався у школі №6. Далі доля занесла на ремонтно-механічний завод, працював токарем 20 років. Із 1992 по 1994-ий проходив службу у Білгород-Дністровському Одеської області в інженерних військах. У 2015 році по мобілізації потрапив у селище Кримське на Луганщині. Це було за 800 метрів від противника. Служив солдатом-стрільцем у 24 окремій механізованій бригаді.
Опинився ніби в 41-у
Володимир розповідає, що коли привезли на передову, склалося враження ніби потрапив у 1941 рік, у минулу війну. Все, як показують по телебаченню: окопи, землянки, бліндажі, буржуйки. Тільки ось ворог інший – свій, якого ще донедавна називали «старшим братом». Перед ними був блокпост, де висів прапор Ростовської області. Ветеран припускає, що воювали з ними донські козаки. І стріляли вони по українських позиціях, коли заманеться.
– Довго пам’ятатиму, як нас привітали на Новий рік. Була 11 година вечора, а в них уже свято, то такий салют із триселів нам влаштували… Ми в боргу не залишилися і їм відповіли рівно о 24.00. Так би мовити обмінялися «дружніми подарунками». А ще щоранку, о 6 годині для наших ворогів вмикали гучномовець із Гімном України.
– Вони мовчки слухали і ніяк не реагували, - ділиться пан Володимир. – Коли заїхали, то нас відразу попередили: місцевість небезпечна, за 50 метрів заміноване поле. Ми старалися зайвий раз не наражати себе не небезпеку і не ходили там.
Бойових побратимів не втрачав
На щастя, за рік служби, згадує вояка, бойових втрат вдалося уникнути. Щоправда були поранення, то осколком чи кулею зачепить, чи контузить або ж засипле землею після ворожих обстрілів. Якась Божа сила оберігала його. Втім, отримав контузію, міна розірвалася за 30 метрів від нього. Один осколок попав у валянок і обпік ногу, а ще 7 залишили слід у бронежилеті. Лікувався у місцевому госпіталі.
– Гарний хлопець, на той час йому було 26 років, а мені 41. Я його вчив, як треба воювати. З ним здружилися і так по цей день. Вважаю, що найбільший ворог на війні – це паніка. Як починають стріляти на лінії розмежування, молоді солдати бігають, метушаться. А треба лягти і молитися. Молився і я. Мав аж три натільних хрестики. Один дали, як проводжали, другий – у навчальному центрі, ще один – капелан вже у бригаді. Зараз лежать усі вдома, як оберіг і спомин про те, що довелося пережити.
– Найбільше вразило, - ділиться Володимир Савєльєв, – там людям промивають мізки, що вони годують усю Україну. Переконані, що ми на базарі їхнє вугілля купуємо відрами. А у селах газу немає. Опалюють не знаю чим. Я кажу їм, що у нас навіть у найвіддаленішому селі є газ. Місцеві не дуже прихильно ставилися до нас, бо багато з них були по ту сторону барикад. Втім, ми в конфлікти не вступали, лише робили зачистку села після кожного артобстрілу. Бо під цей шумок місцеві пробиралися додому. Їм, вочевидь, набридло воювати і вони поверталися. Тож ми мимохідь оглядали будинки, бувало, що знаходили таких вояків, передавали СБУ.
День захисника – день пам’яті
Для ветерана АТО День захисника України – особливий. Це дань пам’яті і скорботи за тими, хто не повернувся з поля бою, хто віддав найцінніше – своє життя, щоб в Україні був мир і спокій. Це вшанування мужніх чоловіків і жінок - тих, хто змінив теплу, затишну домівку на життя у польових умовах. Цього дня Володимир обов’язково зустрінеться з побратимами і разом із усіма покладе квіти до пам’ятника загиблим учасникам АТО/ООС. А ще час від часу братиме до рук свої обереги – три хрестики.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
