На початку 90-х почалася інфляція, враз полиці магазинів були спустошені. Люди масово почали втрачали роботу. Заробітну плату виплачували товарами або ж наданням послуг на умовах взаємозаліку. Це викликало тривогу і паніку. Щоб якось вижити, підприємливі українці вирощували сільськогосподарську продукцію і в картатих сумках возили її на ринок. Більш спритні «човникували» за кордон з різноманітним крамом: від горілки до електропобутової техніки.
Тоді у нагоді став двоколісний візок із довгими ручками, що витримував чималий вантаж, бувало аж до 100 кілограмів. Він користувався великою популярністю і став чи не найдефіцитнішим товаром у ту епоху. Масовий випуск візка під кодовою назвою «Джміль» почали випускати на Київському авіазаводі. Дійшло до мільйона і навіть більше екземплярів на рік. Утім, цього було недостатньо, тож любителі-винахідники почали робити візочки кустарним методом. Українці назвали візок, із яким майже не розлучалися, дотепно - «кравчучка». Назва походить від прізвища тогочасного Президента України Леоніда Кравчука, у період правління якого такий промисел набув масового характеру. Для багатьох кравчучка допомогла пережити бідність і почати власний бізнес.
«Кравчучка – це було як хліб»: історія Галини Самійленко
Галині Макарівні нині за 60 і для неї ручний візок був рятівником, коли починала власний бізнес у далекі дев’яності. Пригадує перші поїздки із закупки товару в Одесу.
– Починала торгувати калошами, вони важкі і їх багацько не набереш, попробуй дотягти, та й на них не заробиш, бо дешеві. Закупка була шість гривень за пару, а вже на базарі у Золотоноші продавала по 12. Хоч і невеликі гроші мала, проте потрохи назбирала. Стартовим капіталом стали гроші за продану хату. Кошти вклала, щоб почати торгувати. Бо на той момент у магазинах були пусті полички. Тож торгівля розвивалася на ринках. Таких, як я, було багато. Для нас це було щось нове, втім, давало хоч невеличкі, та все ж прибутки. На той період для мене і моєї родини – це було єдино правильне рішення. Завдяки торгівлі ми потрохи наскладали грошей і купили новий будинок.
Візок став незамінним помічником для підприємиці
За всі ці роки, тобто від початку торгівлі і дотепер, у пані Галини було лише п’ять кравчучок. Раніше ці металеві конструкції були дешеві, а вже останню купувала за 360 гривень. Галина Макарівна розповідає, що часто візочки ламалися, бувало дно відпаде, а найчастіше колеса. Кравчучка на той час була на вагу золота, без неї нікуди. У кого не було такого помічника, жилося скрутніше.
– Колеса у візочків дуже слабенькі були. Бувало накладу товару, що ледве його зрушу з місця, і тягну до автобуса. Поки сумку зніму, то мішок вже поцупили. Раніше такі випадки частенько траплялися. Спочатку їздили поїздами на оптові ринки до Одеси, Харкова, Хмельницького. А потім вже користувалися мікроавтобусами. Їхав власник собі скуплятися, то брав ще 5-6 людей. Тоді можна привезти більше товару й було легше на руки. Кравчучка – це був хліб для кожного з нас. Ще й до сих пір вона в мене зберігається як реліквія, бо вже зараз здоров’я немає займатися торгівлею.
– Раніше на базарі можна було щось заробити, тепер не ті вже заживки. Багато підприємців, щоб зекономити гроші на дорогу, почали замовляти товар з доставкою через інтернет. Але й тут, - каже жінка, - є своя заковика. Часто трапляється, що замовляєш один товар певного кольору і розміру, а приходить інший.
З двоколісним візочком легше було на руки
Виручала кравчучка і наступну нашу героїню Надію Незабутко, яка так само розпочинала підприємницьку діяльність у далеких дев’яностих.
– Тоді двоколісний візок користувався попитом, - переповідає Надія Іванівна. – Придбала його з великими труднощами і завдяки знайомству. За товаром їздила до Одеси, Хмельницького. Бувало, що й до Москви. Саме туди, везли продавати золотоніське масло, одеколон, гарбузове насіння, інколи м’ясо, курей, а отоварювалися речами, на які в Україні на той час був попит. Дотягалася, що заробили кучу болячок. Але треба було якось виживати, бо на руках двоє дітей, і чоловік на той час втратив роботу.
Пані Надія каже, що купувала більш дешевші і простіші речі, аби можна було швидше продати. Копичила все на кравчучку, яка витримувала важку ношу і гайда на вокзал. Жінка з гордістю показує свій візок, яким ще й дотепер користується:
– Нині у мене новенька кравчучка, хороша, тут колеса з підшипниками. Легко біжить і майже не відчуваєш в руці. На початку 90-х вони були трохи інші. Так само, як і торгівля. Заповзятливих підприємців, які свого часу заробили гроші, нині не лякає те, що люди почали менше купувати товари на базарі. Головною причиною, на мою думку послужило те, що розширяється мережа магазинів одягу секонд-хенд. Речі там дешевші і якісніші. Хто зумів розкрутися, той фінансово не такий залежний і за рахунок того зараз виживає. А хто не витримав конкуренції, той згорнув підприємницьку діяльність і пішов у найми працювати, - підсумовує розмову Надія.
Та як і будь-яка річ, з часом кравчучка втратила свою популярність. Втім, згадують той візок продавці на ринках й донині. Для багатьох він і дотепер незамінний помічник. Раніше, на речовому ринку двоколісні користувалися попитом через відсутність контейнерів, де можна було б зберігати крам. Тож ручний візок допомагав загрузити й розгрузити товар. Незамінною ця річ була і під час закупок за кордоном.
Нині кравчучка – це історія країни, яка тільки ставала на шлях самостійності та незалежності. Безсумнівно, для наших героїнь дев’яності стали випробуванням, втім, вони отримали перший досвід роботи у досить непростих умовах.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
