Пологове відділення Золотоніської районної багатопрофільної лікарні змінилось до невпізнаваності. Важко не помітити оновлений кольоровий фасад будівлі, сучасні двері і вікна, упорядковану територію з квітучими клумбами та лавками для відпочинку. Вже майже рік все це радує око не тільки пацієнтів, а й медичних працівників.
У капітальний ремонт та обладнання частини пологово-гінекологічного відділення інвестували понад сім мільйонів гривень та два роки відбудови. Золотоноша.City розпитали завідуючого відділенням Миколу Кучера про другий етап медреформи, та головні виклики і проблеми, з якими зіткнувся медзаклад.
"Діти народжуються незалежно від дня тижня і часу"
16 червня у пологовому відділенні – звичний день, кожен із працівників перебуває на своєму робочому місці. Щоправда, він видався трохи спокійнішим за попередні, бо тільки одна породілля. «А ще кілька днів тому у нас було гамірно, народилося 7 діток», - каже завідуючий Микола Кучер.
Під час короткого перебування у відділенні знайомимося з Людмилою, яка 13 червня вперше стала мамою. Вона – із Золотоноші, скоро їй виповниться 25 років. Народження синочка стало подарунком. Планували з чоловіком партнерські пологи, але через карантин довелося відмовитися. Жінка задоволена комфортними умовами перебування в індивідуальній пологовій палаті і увагою медперсоналу. Медики допомагають молодій матусі, показують, як доглядати за немовлям. Це її перші навички перед випискою з пологового. Народжувати тут Людмилі сподобалося, і вона запевнила, що обов’язково прийде сюди вже за дівчинкою.
Тетяна Дяченко із Підставок народжуватиме дев’яту дитину – дівчинку. Вже й ім’я придумала – Софійка. Вдома на її появу чекають сім братиків та сестричка Надійка. Це будуть четверті пологи у Золотоноші. Вже п’ять років подружжя живе у селі, до цього мешкали у Києві. Вирішили переїхати у сільську місцевість, щоб діти мали більше простору. Тетяна – оптимістка по життю. Дуже любить дітей. У 16 років два лікарі поставили їй діагноз – безплідна. Народження дітей вважає дивом. Так сталося, що з’являлися на світ тільки хлопчики, а вони з чоловіком дуже хотіли дівчинку. А та народилася аж восьмою. У свої 34 роки Тетяна – щаслива матуся.
"Народження дитини – досить напружений і емоційний момент"
Микола Кучер на посаді завідуючого пологовим відділенням вже дев’ять років. Колектив – дружний і досвідчений. Тут працюють 32 людей. На посту вони цілодобово, бо дітки народжуються, незалежно від дня тижня і часу. Микола Іванович – не досить говіркий, але любить і знає свою роботу.
Народився у селі Шельвів, що на Хмельниччині. Закінчив середню школу, а потім у Києві медичне училище №2. Далі були два роки армії на Далекому Сході. Згодом продовжив навчання у Київському медичному інституті, теперішньому Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця. Рік попрацював у Києві у третьому пологовому будинку, із 1992 року – у Золотоніській районній лікарні, а з 2011 очолив пологове відділення.
– Миколо Івановичу, серед жінок побутує думка, що чоловіки-акушери – уважніші і чуттєвіші. Деякі вважають за щастя, коли приймає пологи саме лікар чоловік. Ви згідні з таким судженням?
– Стверджувати не можу, але я завжди стараюся породіллю підбадьорити, пожартувати. Інколи це вдається, а подеколи й ні. Бо народження дитини – досить напружений і емоційний момент. Під час пологів 70% жінок відчувають дуже сильний біль. У кожної з них свій поріг чутливості, своя психіка. Кожна потребує індивідуального підходу, адже це дуже стресова ситуація для жінки і її організму.
– Чи були випадки, коли ви пожалкували, що обрали таку професію?
– Щоб аж так жалкував, то ні. У нас розчарувань не може бути. Адже акушерство – це дисципліна, яка дотична до усіх інших медичних спеціальностей. У вагітної жінки перетинається терапія, ендокринологія, хірургія. Тому, щоб бути непоганим акушером-гінекологом, треба мати базові знання усіх цих дисциплін. Моя робота схожа на реанімацію – ніколи не можеш розслабитися. Тож, на інші думки часу немає.
"Не все добре із забезпеченням медикаментами"
– Нині багато говорять про виклики і проблеми медичної реформи вторинної ланки медицини. Який недолік Ви б виправили по своєму профілю?
– Про конкретні виклики медичної реформи говорити зарано, бо ми тільки входимо у цей процес. Інформацію про усі пологи передаємо у Національну службу здоров’я. Потроху процес налагоджується. Хоча буває по-різному. Національна служба здоров’я України виділяє фіксовану суму на кожну з породіль – близько 8500 грн. Однак, є пологи, на які витрачається менше грошей, а є – з ускладненнями.
Лікар-неонатолог Людмила Козак
До прикладу – кесарів розтин, куди затрачається набагато більше грошей, бо на операції задіяні вісім медпрацівників: санітарки, медсестри, акушерки, анестезіологи, операційна сестра, хірург, асистент. До кінця ще не знаємо механізму розподілу. Якщо у суму 8500 грн входитиме і миття підлоги санітаркою, і оплата праці, і електрика, і вода та все інше, то що залишиться на зарплату лікарям-акушерам? Є питання, які до кінця ще незрозумілі.
Лікар акушер-гінеколог Надія Терещенко
Як і те, що вагітні мають бути під наглядом сімейних лікарів, а лише ускладнену вагітність вестиме лікар акушер-гінеколог. А у нас більше половина породіль саме з ускладненнями. То як бути у таких випадках?
Не все добре також із забезпеченням медикаментами. У національному переліку основних лікарських засобів є не всі препарати, які ми використовуємо, відсутні і вироби медичного призначення на пологи: разові рукавички, пробірки, розхідний матеріал і пелюшки, одноразовий пакет для новонароджених, аспераційний катетер, вакутайнери. Все це доводиться купувати породіллям. Хоча, жителям Золотоноші і Золотоніського району у цьому допомагають місцеві органи влади. Крім грошей, що виділяє держава, додатково ще мали кошти від місцевих бюджетів.
– Медики по всій Україні користуються чіткими інструкціями у своїй роботі – клінічними протоколами. МОЗ дозволило працювати за міжнародними настановами лікування і діагностики. Які протоколи ви використовуєте?
– У профільному міністерстві нам запропонували працювати за європейськими протоколами, але вони різні. Англійський протокол відрізняється від австралійського чи канадського. На мою думку, спочатку треба, щоб були стандарти протоколів, за якими вести породіль, а вже потім від цього відштовхуватися. Ми повернулися до тих протоколів, які були у 2012-13 роках. Почали адаптовувати європейські, але вони у нас не прижилися.
– Певним викликом для усіх медиків, у тому числі і золотоніських, стала пандемія, спричинена Covid-19. Як ви переживали випадок, коли у жінки з Драбівського району, яка народжувала у вашому відділенні, запідозрили коронавірусну хворобу?
– Страху, що можу заразитися, не було. Ми виконували свою роботу. Приймали у відділення з дотриманням усіх карантинних вимог. З іншого боку, щоб не було ніякого контакту. Навіть у думках не було, що це - небезпечно. Ми звикли до усіляких екстримів і нас вже нічим не налякаєш. За роки роботи в охороні здоров’я, починаючи з медичного училища ще з 1980 року, всього довелося бачити. Пережили вже і пташиний, і свинячий грип. Тоді також було складно працювати. А скільки ще ВІЛ-інфікованих, з якими також доводиться працювати. Тож ризик заразитися існує і тут. Але нікуди від цього не дінешся – йдеш та оперуєш.
До того ж, все обійшлося, і підозра на COVID-19 у породіллі згодом не підтвердилася.
"Ремонтні роботи – одна з причин, чому жінки народжували у Чорнобаї"
– Останніми роками про Золотоніське пологове відділення були не досить приємні відгуки. Більшість породіль бажали народжувати у сусідньому Чорнобаївському районі. Як справи тепер? Чи може ваше відділення конкурувати з іншими?
– Я вважаю, що наше відділення може конкурувати. Тепер у нас кожна пологова зала облаштована за європейськими стандартами. Є зручні умови для породіллі та малюка. Навіть маємо індивідуальні пологові зали і для хлопчиків, і для дівчаток. Палат поки вистачає, ми справляємося, а ось коли районна лікарня стане окружною, то їх буде замало. Є до чого прагнути.
Хотілося б, щоб й іншу частину пологового відремонтували. Бо вагітні, які там перебувають, умовами не дуже задоволені. Можливо, це їх насторожує, а ще вагомою причиною, що жінки народжували у Чорнобаї, вважаю те, що два роки у нас відбувалися ремонтні роботи. Нині ж ситуація докорінно змінилася.
Варто також відмітити, що наш колектив поповнився молодими лікарями, які «стають на ноги». Вже маю кому передати свій досвід. Хоча молодь не дуже хоче працювати на нашу невелику зарплатню. Обіцяних високих статків ми, на жаль, ще не бачили. З початку року у нашому відділенні народилося 149 діток, в тому числі, і дві двійні. Найбільш, так би мовити, продуктивним роком був 2013. Тоді на світ з’явилося 669 діток, торік – 287.
"Приймав пологи трійні. Колі, Саші та Андрійку зараз вже за 20"
– Що відчуваєте, коли у критичній ситуації змогли попри неможливе зберегти життя і немовляти, і мами?
– Що можна відчувати? Певна річ, піднесення.
– Як ставитеся до нововведень пологів – на дому, у воді тощо?
– Моя думка: якщо це на користь – то так. Днями довелося по телебаченню дивитися дискусію на тему «Пологи на дому». Така практика існує в усьому цивілізованому світі. Якщо вагітність протікає добре, соматично мама і дитина здорові, очікуються прості фізіологічні пологи, то їх може вести акушерка. В окремих країнах світу такі пологи і ведуться на дому. Але поблизу завжди знаходиться реанімобіль на випадок чогось непередбачуваного. В Україні з цим поки що складно і дуже небезпечно, коли такі пологи беруться вести непрофесійні акушерки.
– Яке найменше і найбільше немовля доводилося брати на руки під час пологів?
– Зовсім нещодавно мама народила дівчинку 900 грамів. Наразі дитинка росте та набирає вагу. Найбільше немовля – хлопчик вагою 6100 грамів. За свою практику довелося приймати пологи трійні. Народилися хлопчики. Їм зараз вже за 20 років - Коля, Саша і Андрійко. З мамою до цих пір спілкуюся, зустрічаюся з хлопцями, цікавлюся також їхньою подальшою долею. Золотоноша – невелике містечко, тож більшість про все відомо.
– Чи вистачає вам за роботою часу на відпочинок?
– Буває по-всякому. При першій ліпшій нагоді вибираюся на природу. Найулюбленішим моїм заняттям є риболовля. Маю улюблені місця у Домантовому, Кропивні, Крупському, буває, що заїду і в Іркліїв.
– Як вважаєте, вам усього вдалося досягти в житті? Чого прагнете у майбутньому?
– Вважаю, що так. Бо маю улюблену роботу, друзів, сім’ю. Життя робить нас сильнішими. Вчить любити справжніх людей. Я став терплячішим, ніж у молодості. Легше йду на компроміси. У майбутньому хочу вдосконалюватися професійно, адже медицина не стоїть на місці, тож треба йди в ногу з часом.
Користуючись нагодою, хочу привітати усіх працівників охорони здоров’я з професійним святом і побажати: нехай сторицею до вас повертається добро, дароване людям. Щастя, добра всім і, звичайно ж, міцного здоров’я!
Колектив Золотоноша.City із задоволенням приєднується до цих привітань!
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у спецпроєкті, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.
