Літо. Його чекають усі. Адже саме в літню пору - найкращий відпочинок від буденності і прозаїчності, всі умови для того, щоб поніжитися на пляжу під теплими променями сонця або похлюпатися у морі чи річці. Хтось любить відпочивати біля морських хвиль і насолоджуватися перегуком чайок; дехто обирає незвідані далі за кордоном; інші віддають перевагу усамітненню з природою чи на дачі у сільській місцевості. Але щороку кожен з нас планує свою відпустку. Винятком став 2020 рік. Епідемія і карантинні заходи через пандемію коронавірусу звели нанівець більшість планів. Ми поцікавилися у золотонісців: хто, куди хотів поїхати, і які мрії залишаться тільки мріями?
- Віта Лелека, директор Золотоніського міського Будинку культури:
- У літню відпустку не збираюся, бо зараз у ній перебуваю, а вже у червні виходжу на роботу. Планували з чоловіком поїхати кудись на відпочинок. Домовилися: щороку подорожуватимемо десь за кордон, аби побачити світ, відвідати нові місця. Цього року мріяли побувати у Грузії. Багато є країн, де хочеться не тільки відпочити, а й дізнатися більше про історію, традиції, культуру того чи іншого народу. Тож, мріяли про Грузію, Італію, Грецію. Інколи трапляється, що наші з чоловіком відпустки не співпадають, але по можливості намагаємося втілювати свої мрії, розширювати світогляд. Бо те, що бачимо у рекламних роликах чи по телебаченню – не все співпадає з реальністю. Коли у якусь країну їдеш, хочеш знати життя із самого серця, а не те, що нам показують.
- Наталія Сьомак, секретар Золотоніської міської ради:
- Звичайно, карантин вплинув на плани щодо відпочинку. З родиною готувалися поїхати до моря. А тепер невідомо, якою буде ситуація на морських курортах через коронавірус. То чи варто наражати себе на небезпеку? Напевно, все ж таки не поїду, бо остаточно цей вірус ще не подоланий, і невідомо, яким буде скупчення людей. Вірогідніше, що поїздку відміню. Торік була у Грузії, там мені дуже сподобалося.
- Юрій Голоднюк, настоятель парафії Святого Духа УГКЦ м. Золотоноша.
- Священники, як й інші люди, також мають відпустку. Для мене особисто вона переноситься через коронавірус, який спричинив багато незручностей. Думаю, що така ситуація не тільки у нашій, а й інших церквах. Священнослужителі мусять працювати, щоб вижити самому і утримувати свої сім’ї, церкви і таке інше. Я відпустку ніколи не використовував, у мене є ще парафія у селі, будуємо там церкву, у Золотоноші теж займаюся будівництвом. Як такої офіційної відпустки у мене ні разу не було. Вона передбачена і цим правом можна скористатися, але не мав такої можливості.
- Олександр Пузєєв, директор Золотоніської зош №6:
- Для мене, як і для всіх освітян, відпустка змістилися у часі. У зв’язку з карантином перенесене зовнішнє незалежне оцінювання та вступна кампанія. У школі проходитиме ЗНО, тож мені обов’язково треба бути на роботі, а ще попереду - проведення ремонтів. Частину відпустки я вже використав під час зимових канікул. Цей час ми провели разом з родиною. Протягом липня буду задіяний на випускній кампанії, до того ж, маю сина-випускника, який вступатиме до вузу. Для всієї нашої родини це досить напружений період, тож про відпочинок поки мова не йде.
- Валентина Пушко, голова кварталу №13:
- Працюю вихователем у гуртожитку ветеринарного коледжу, є волонтером спілки АТОвців. Думаю, що відпустка у мене буде. Планів на літо багато. Якщо відновлять рух автобусів і все буде нормально, поїдемо на Західну Україну, там чоловікова батьківщина, треба відвідати і впорядкувати могилки. Плануємо так, а як складуться обставини – невідомо. Великого бажання поїхати за кордон не маю, бо дуже люблю квіти, землю. Я - людина із села, мені ближче до душі саме така справа. Тож відпустку присвячу праці. Переконана, що фізична праця ще нікому не нашкодила, від цього отримую насолоду і задоволення.
- Ніна Засенко, начальник служби у справах дітей, молоді і спорту:
- У відпустку збираюся, коли приїде син з-за кордону. Плануємо разом зайнятися домашніми справами, можливо, і ремонтом будинку. На що вистачить грошей. У відпустці найбільше хочу насолодитися спілкуванням із сином. Маю також особливе місце, де відпочиваю тілом і душею, – це село Бубнівська Слобідка. Там живе моя мама. Це мої бубнівсько-слобідські «канари». Карантин дошкуляє через відсутність транспортного сполучення, бо не маю змоги поїхати до рідної людини. Це мені зараз найбільше болить.
