Нині немає такої людини, на життя якої не вплинув би карантин. Кожен намагається з користю використати вільний час. Свій оригінальний підхід до цього знайшли золотоніські закохані - Софія Ситник та Роман Сендецький. Щоправда, хлопець – корінний киянин. Але, оскільки свою долю він вирішив поєднати з красунею із Золотоноші, то й став нашим, золотоніським. Щодо єдиної стежки в житті молодих, то карантин і тут скористався своїм домінуючим становищем. Через нього вони змушені відкласти весілля на рік.
Після закінчення Корсунь-Шевченківського педагогічного коледжу Софійка вступила до профільного столичного вишу ім. Б. Грінченка. Аби менше залежати фінансово від батьків, стала підробляти офіціанткою в одному з київських барів. Саме тут і познайомилася з Романом. Хлопець працював барменом, поєднуючи роботу з навчанням у політехнічному університеті.
Після оголошеного карантину вирішили приїхати до рідного міста Софії, адже навчання у вузах - дистанційне, та й сфера ресторанного бізнесу стала працювати лише на доставку.
- Ми збиралися бути у Золотоноші лише 2 тижні, - розповідає дівчина. – Тому й речей взяли зовсім трохи. Якось не вірили, що ці обмеження так затягнуться.
Перший тиждень прожили в якості гостей. На другому вже стали трішки нудьгувати. Як-не-як життя на периферії відрізняється від столичного ритму. Напередодні Великодніх свят до Софіїної мами Тетяни зателефонувала знайома. Жінка традиційно попросила спекти пасок. І тут дівчину осяяла ідея: поставити випічку на професійні рейки. З її затії домашні спочатку посміялися. Але студентка виставила оголошення у соцмережі і… закрутилося! Від замовників не було відбою. Домашнім виробництвом були зайняті всі, навіть Рома. Хлопець ретельно дрібнив цукати та доставляв запашну продукцію замовникам. Важкувато йому довелося орієнтуватися у золотоніських вуличках і провулках. Це вам не столиця, де геолокація - на висоті. Чого тільки вартувало знайти вулицю Замкова, а втрапити на Комунарівську! Хоча це одна й та ж! Навіть перехожі путалися у нових назвах. Знаючи мамин хист до випічки, знайомі замовляли й пиріжки та рулети. Нині, після завершення Великодня, саме ці вироби й стали трендовими. Так студенти знайшли собі не тільки підробіток, а й щоденну зайнятість.
- Тепер щоранку, о 8-ій годині, мама питає про замовлення по виставлених постах, - сміється Софія, - щоб знати, скільки готувати тіста, яку начинку. Рома взяв на себе функції менеджера: коригує ціни, систематизує замовлення.
Окрім цього, студенти активно включилися у золотоніську весняно-городню кампанію. І якщо Софії до цього не звикати, то для Роми на його третьому життєвому десятку у цій акції багато нового і незвичного. Перш за все, була в диковинку величезна плантація під посадку. Аж 12 сотих! Хлопець не розумів, нащо так багато садити розсади капусти, помідорів, перцю і стільки відер картоплі! Його питання: «А чому так, а не інакше?» - вже стало хітом. Хоча дідусь з бабусею і мають дачу під Києвом, але ж не таких вражаючих масштабів. Стимулом і направляючою силою для Роми є бабуся. Не пройшло й дня без її напутнього дзвінка: «Ти вже не спиш? Поїхав, то роби!» І хлопчина не підводить свою родину. Дарма, що багато чого йому доводиться робити вперше. Наприклад, рубати дрова чи вантажити на причіп обрізане гілля. Карантин - не тітка, він всьому навчить.
- Батьки та дідусь з бабусею вже нудьгують без нас, телефонують: коли ви приїдете? – розповідає Соня. – Ми теж за ними сумуємо, але ризикувати здоров’ям стареньких не хочемо.
Ситники-Сендецькі підтримують зв’язок з друзями, котрі лишилися у столиці. Дехто з них влаштувався у службу клінінгу, доставки, перекладачами-фрілансерами.
Але чи може хоч хтось похизуватися таким багатющим досвідом і розмаїттям життя, яке організували для себе наші герої? Вони не перетворили свою весну на рутинний сезон бабака, а намагаються провести кожен день цікаво та з користю. Бо це - їхній спосіб життя.
