Як проходить карантин у випускників золотоніських шкіл? Про це ми запитали у класного керівника одинадцятого класу Золотоніської зош №6 Лілії Собченко. У класі Лілія Станіславівни - 25 випускників: 14 дівчат і 11 хлопців:
- Як взяла я їх у 5 класі, так з тих пір і разом. А взагалі з цими дітьми ми знайомі ще з першого класу, бо викладаю англійську мову.
- Ліліє Станіславівно, яким чином проходить ваше спілкування?
- Завдяки телефонному інтернет-зв’язку у нас у вайбері створені групи із дітьми та батьками.
- Чи відчули ви зміни у дистанційному навчанні?
- Як класного керівника - ні. Я б сказала, мені пощастило і з батьками, і з дітьми, вони відгукуються на перше моє звернення. Усі виховні години присвячуємо темі, пов’язаній із здоров’ям, зокрема, як вберегтися від COVID-19, проводимо превентивні заходи, черпаємо інформацію з офіційних сайтів.
- Найголовніше зараз для ваших випускників – це зовнішнє незалежне оцінювання.
- Певна річ. Діти готуються до ЗНО, вони перевантажені, бо весь матеріал опрацьовують самостійно. Їх хвилює одне: як закінчити навчальний рік і вступити до вузу. Переймаються, коли саме пройде тестування.
- Чи слідкуєте за успішністю ваших учнів?
- Авжеж. Мене це турбує. У випускному класі, як і у будь-якому іншому, є відсоток дітей, які роблять все і завжди. А є учні, які ставлять пріоритети на тих предметах, з яких будуть здавати ЗНО. Зараз випускники зайняті самоосвітою і другорядним предметам приділяють менше уваги.
- Як відбувається процес перевірки завдання?
- Роботи перевіряємо через онлайн тести та фотозвіти виконаних робіт, які діти надсилають в особисті повідомлення. Потім я їх перевіряю, відписуюсь, чи були допущені помилки і якого характеру, ставлю оцінку і надсилаю їм.
- Які, на вашу думку, позитивні і негативні моменти карантинного режиму?
- Як працювали, так і працюємо. Єдине, що турбує мене, як класного керівника, – здоров’я моїх учнів. Переймаюся, щоб вони свідомо ставилися до ситуації, яка виникла, і береглися. Намагаюся більше контактувати з батьками, аби ті слідкували за здоров’ям дітей, на долю яких випало непросте випробування. Такої ситуації за 20 років моєї роботи в школі ще не було. Будемо сподіватися на краще. Діти наразі мають змогу більше спілкуватися з рідними, більше отримати від них підтримки. У такий момент кожен має можливість переоцінити свої здібності. Коли загострюються емоції, то інколи змінюються і пріоритети у житті. Можливо, хтось змінить свої плани. Хотілося б, щоб у цих дітей була щаслива доля, бо вони - особливі.
