15 лютого минає 31 рік з дня виведення радянських військ з Афганістану. Цього дня в Україні вшановують учасників бойових дій на території інших держав. Їх називали інтернаціоналістами, їхні пісні про «Чорний тюльпан» брали за живе сучасників, про них згадували до пам’ятних дат та забували. Це про них – воїнів Афганістану, які воювали у далекій гірській країні, відстоюючи політичні інтереси.
Шестеро представників Золотоніщини не повернулися з тієї чужої війни, назавжди залишившись молодими: рядовий Микола Ясир загинув 24 серпня 1981 року; рядовий Олександр Воронович - 8 червня 1982 року; рядовий Юрій Корзун - 25 серпня 1983 року; сержант Сергій Нос - 21 вересня 1983 року; старший лейтенант Олександр Невмивака - 21 квітня 1987 року; рядовий Віктор Харина - 1 вересня 1987 року. Це наша незагоєна рана, наш гіркий біль, який навіть з плином часу не минає...
У цей скорботний день золотонісці схиляють голови перед пам’яттю загиблих земляків, згадують їх світлим спогадом, кладуть квіти до підніжжя пам`ятника, збираються на мітинг.
«Вибух міни зупинив життя, осколки вп'ялися в тіло, збили панаму, пробили флягу, зрізали підсумок з магазинами. Воїн намагався руками вхопитися за небо. Аж тут з'явився птах, який став із загиблим одним цілим. За допомогою пташиних крил вони разом піднялися у височінь...» - ці слова учасника бойових дій із Золотоноші Анатолія Скрипника проймають кожне серце. Саме образ воїна-птаха ліг в основу створення пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам у Меморіальному парку Золотоноші, аналогу якого більше немає ніде.
Із самого початку війни на сході України тисячі афганців та ветеранів інших війн добровільно виступили на захист рідної землі від російських загарбників, багато з них, на жаль, загинуло.
Тож, давайте добрим словом згадаємо наших мужніх земляків, які загинули на чужині, бо воїн помирає не тоді, коли загинув, а коли про нього забувають...
