Звістка про смерть Золотоніського благочинного протоієрея Ярослава Івануси, що з’явилася 11 листопада у Фейсбуці на сторінці Черкаської єпархії УПЦ, приголомшила золотонісців несподіванкою: «З сумом сповіщаємо, що сьогодні увечері на 69-му році життя перестало битись серце…» Далі все в голові перемішалося, бо буквально кілька днів тому отця Ярослава бачили на службі у Божому храмі.
Першого січня йому було б тільки 69 років. Ми зібрали по крупинках про те, як жив духовний наставник, що встиг зробити для людей. Деякі відомості дізналися із книги «Храм при дорозі», авторами якої є мешканці Золотоноші, брати Володимир і Віталій Побиванці. Це історико-художній нарис про святиню Златокраю – Свято-Успенський собор − на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Там розповідається і про настоятеля храму Ярослава Іванусу (подається мовою оригіналу).
«Я народився і виріс на Львівщині. Є там така місцина Жовківщина. У наших із дружиною предків було 5 братів-священників. Своїм духовним наставником вважаю хрещеного батька матушки Катерини отця Богдана Пиріг. На нього рівнявся, з ним звіряв свій поступ. Жага до навчання дозволила подолати всі страхи, вступив до Одеської духовної семінарії, був покладений на священницький сан самим високопреосвященнішим митрополитом Одеським Сергієм. На практиці служив у Кілійському районі в українському селі Шевченкове. А далі була Львівська єпархія. З початку червня 1997 року направлений у Золотоношу. Ось тут майже чверть віку, і син отець Павло зі мною 5,5 років служить».
Понад 4 десятиліття Ярослав Івануса служив церкві і людям, а більше 20 років був настоятелем Свято-Успенського собору у Золотоноші. Своєю доброзичливістю і відкритістю мав велику повагу серед прихожан. Його світлі очі, тепла посмішка, мудрі слова проповіді вселяли в душі кожного віру, що все у нас буде гаразд. Він молився разом з усіма за мир в Україні, за здоров’я недужих. А сам не зміг подолати підступну хворобу, яка забрала його життя. У людській пам’яті він залишиться тим світлим променем надії, що допомагає перебороти всі життєві негаразди і йти вперед.
Отець Ярослав був ревним християнином, доброю і скромною людиною, яка благоговійно предстояла Престолу Божому, смиренно і відповідально виконував покладені на нього послухи, з любов’ю ставився до людей і користувався заслуженою прихильністю духовенства і прихожан. Він багато також зробив для того, щоб Божий храм у Золотоноші засяяв новими кольорами. Всі розписи у церкві зроблені саме при отцю Ярославу. Це він запросив місцевого майстра, щоб той розфарбував та розписав зсередини та зовні собор. Усі сім куполів перекриті булатною сталлю, і тепер храм сяє золотом. На подвір’ї встановлено ікони Покрови Пресвятої Богородиці, Архистратига Михаїла.
За багатолітнє служіння церкві отець Ярослав удостоєний цілого ряду церковних нагород, зокрема, правом носіння другого хреста з прикрасами, Орденом святого великомученика Георгія Побідоносця, Почаївської Божої Матері, преподобного Агапіта Печерського, святого мученика Даниїла Мліївського, святого преподобного мученика Макарія, медаллю до 2000-річчя Різдва Христового. За активну громадянську позицію, значну роль у розвитку українського суспільства нагороджений почесними грамотами Черкаської обласної та Золотоніської районної рад.
Він − батько трьох синів−священників і дочки, яка вийшла заміж також за священника, мав 14 внуків, діждався вже й правнуків. Тільки б жити і радіти життю… Але доля розпорядилася по-іншому.
Вічна та світла пам’ять протоієрею Ярославі Іванусі…
Як повідомила пресслужба Черкаської єпархії, прощання зі спочилим пастирем відбудеться 13 листопада в Успенському соборі м. Золотоноша. Божественну літургію і чин поховання очолить вікарій Черкаської єпархії Преосвященний єпископ Іоанн. Початок - о 7.00.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
