Сьогодні, 22 жовтня, у всьому світі відзначають Міжнародний день людей з вадами мовлення. Ми розповімо історію золотонісця, який завдяки своїй силі волі, працелюбству і наполегливості зумів позбутися дефекту мовлення.
За медичною термінологією заїкання – це логоневроз. Лікарі кажуть, що цю недугу спричиняє стрес. Віктор, якому за 60 років, вже й не пригадає, відколи почав заїкатися. У пам’яті врізалося дитинство, особливо шкільні роки:
– У колі друзів спілкуватися було набагато простіше. Пригадую, спочатку не міг і слова сказати. Вилиці сковує, і вони тебе «не слухають». Я дуже нервував. У піт кидало, червонів. Коли подорослішав, то соромився свого мовного дефекту. Тож поставив собі ціль – позбутися заїкання і бути таким, як усі. Щодня, і вдень, і вночі, наполегливо працював над собою. У таких випадках дехто співає, а я голосно читав вірші. Навіть донині їх пам’ятаю та можу декламувати. Займався спортом, але дефекти мови на спорт не впливали. Мені просто треба було вибалакатися. Однак, щоб позбутися заїкання, у мене на це пішли роки.
Віктор розповів, що виробив власну методику, насамперед, як обходити слова, які важко вимовляти, і швидко замінював їх іншими. Найважче давалися ті, що починалися з приголосних, особливо, з глухої приголосної. Заїкався, коли вимовляв слова на «к», «п», «та», «х»:
– У такі моменти ще більше нервував, бо відчував постійний страх при спілкуванні, подекуди роздратування і навіть розпач. Але брав себе в руки. Певним чином у цьому допомагав спорт, яким на той час досить професійно почав займатися. Знаю людей, які заїкаються, тому слова вимовляють протяжно. Я ж старався говорити швидко, слово за словом, щоб не було паузи. З часом сам себе почав заспокоювати. У цьому мені допомогли вірші. Оцінки заробляв саме на їх декламуванні. Уроки літератури мені були в радість. Інші предмети давалися важко. Коли виходив до дошки, то відразу змушений був повертатися на місце. Якогось приниження з боку однокласників не зазнавав, але не міг розказати того, що знав. Бувало, першу букву 5-7 разів повторю, перш ніж вимовлю. Ось, до прикладу, треба була сказати: «Петро має йти на роботу», то я починав: «Має на роботу йти Петро». Дехто з моїх співрозмовників мене розуміли, чому я так кажу, інші ж дивувалися.
Як каже Віктор, тоді він дійшов висновку, що легше вимовляти слова на видиху. А вже пізніше дізнався, що така методика дійсно ефективна, як і корисно читати віршовані тексти. Бо, як пояснюють лікарі, ритмізована мова сприяє виробленню правильних мовних автоматизмів.
- Жодного разу я не звертався за допомогою до медицини чи ворожбитів. Мені вдалося самому вибалакатися. Хоча знаю людей, які досягли життєвих вершин, а виправити дефекти мовлення так і не змогли. Навіть серед моїх знайомих є лікар, який працює заввідділенням у Києві і заїкається. Так, це тяжкий труд і надзвичайна сила волі. У мене на це пішло більше десяти років щоденної рутинної роботи над собою. Я почав швидко говорити, але заїкання позбувся.
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
