25 січня уся студентська молодь відзначає своє улюблене щорічне свято. Ми запитали золотонісців, що саме їм запам’яталося зі студентської лави?
Ігор Путинець, м. Золотоноша:
- Якось, коли я здобував вищу освіту, здавав екзамен з дитячої психології. Одне з запитань звучало приблизно так: розвиток дитини від народження до року. Через які відчуття дитина пізнає світ з народження? Я не дуже готувався, але ж розповів про зорове і слухове сприйняття. А викладач допитується ще. Бачу, однокурсниця щось підказує мені, тож я по губах пробував прочитати і кажу: оральний спосіб. Дивлюся, дівчина мало під парту не залізла від сміху, а я продовжую: «Дитина з народження все пізнає ротом, це і мама, і груди, й кожну іграшку бере до рота, все пробує на смак! Тоді мені поставили «5». До речі, спосіб, який мені підказували, був вербальний.
Юрій Гунько, с. Зорівка:
- Першого вересня на першому курсі у Дніпропетровському державному аграрному університеті ми здавали залік з плавання. Благо, у Зорівці є річка, і плавати я вмів з дитинства. Це була осінь, і вже доволі не тепло. Тож, після лінійки, взявши одяг для переодягання і толком не знаючи одне одного, ми всією групою гуськом рушили до Дніпра. Пливти було недалеко, метрів 30-50, будь-яким способом. Проте, всі пережили маленький шок і задумались про «моржування». А якщо ще й прийняти до уваги, що я вчився на інженера, на факультеті механізації сільського господарства, то ця історія вкарбувалася у мою пам’ять назавжди. Тому ми свій виш прозвали: «інститут іноземної мови й фізкультури сільськогосподарського спрямування».
Олександр Кудря, с. Нова Дмитрівка:
- Студентські спогади – це завжди улюблена сторінка у життєвій книзі кожної людини. Переконаний, що не знайдеться жодного колишнього студента, хто б посмів це заперечити.
Пригадую здачу екзаменів в інституті. Сесія. Усім так хочеться, щоб не було «хвостів». Бо тоді канікули – пиши «пропали», бо треба ліквідовувати заборгованість. За кафедрою – професор. Старий, досвідчений, знаючий. Бачить нас наскрізь. Ось товариш витяг білет. Учився він так собі, посередньо. Поморщився і взявся відповідати. «Плаває» явно! Але ж намагається не засипатися. Професор, на диво, взявся йому допомагати. Підказує, навідні питання ставить. «Ну звичайно!», «А як же інакше», «І бути по-іншому не може» - продовжує репліками думку поважного викладача юнак. Ці вислови – слова-паразити, які студент говорив скрізь і всюди, вставляв у розмові де треба, де й не треба. Але вони розлютили професора. Він крикнув: «Так ви ще смієте мене виправляти!» І поставив двійку, хоч трійка там маячила реальна. Ось так, а «як же інакше!»
А які курйозні випадки чи смішні історії траплялися з вами? Поділіться з нами.
