Стояв за дітей і поліг за їхнє майбутнє: пішов у вічність Сергій Підручний

Алла Капля Головна редакторка

Сьогодні о 14:10

2 липня Золотоніська громада прощалася із своїм славним сином, захисником України, воїном, а в мирному житті – учителем фізичного виховання Сергієм Івановичем Підручним. Саме тому у натовпі багато старшокласників школи №1, де працював Сергій Іванович.

Сергій Підручний народився 20 січня 1980 року у місті Черкаси. Закінчив середню школу №30, а потім здобув вищу освіту у Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького за фахом учитель фізичної культури. Його життя було пов’язане з дітьми, спортом і вихованням молодого покоління.

З 2009 до 2017 року Сергій Іванович працював у Золотоніській спеціалізованій школі №1. Згодом – викладач фізичного виховання у Золотоніському державному професійному ліцеї.

У Золотоноші знайшов свою долю. Створив сім’ю, став люблячим батьком для доньки Олександри. Тут будував своє життя, мріяв, виховував. Та коли Україна покликала своїх синів до зброї, він не залишився осторонь.

29 листопада 2023 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Вірний військовій присязі, до останнього подиху виконуючи свій обов’язок перед українським народом, 21 квітня 2025 року Сергій Підручний загинув. Його життя обірвалося поблизу населеного пункту Веселівка Сумського району Сумщини під час виконання бойового завдання. Його земний шлях обірвала війна, але вона не здатна забрати пам’ять про нього. У серцях рідних він назавжди залишиться люблячим сином, братом і батьком, для колег – мудрим порадником, для учнів – знаючим вчителем, а для України – воїном, який не відступив.

Ми не маємо права звикати до втрат, ми не маємо права перетворювати пам’ять на формальність, ми зобов’язані пам’ятати кожного, хто віддав життя за Україну, і з повагою та підтримкою ставитися до родин Героїв.

- Ми прощаємося з педагогом, освітянином, справжнім чоловіком, - сказав на жалобній церемонії заступник міського голови Олександр Флоренко. – Сергій Іванович одягнув форму захисника України, щоб зупинити російську наволоч, що повзе по нашій землі. Сьогоднішня ніч у Києві… Десятки жертв повітряного терору. 14 місяців родина жила надією, що Сергій Іванович озветься. Вони мріяли, що він повернеться і власноруч зніме свій жетон з Дерева Надії. Так не сталося… Сергій Підручний золотими літерами вписав своє ім’я в історію України. Герої не вмирають!

- Прощаємося з братом мого колеги по службі – Олександра Івановича, тому мені дуже боляче, - продовжив начальник служби цивільно-військового співробітництва, майор Сергій Корж. – Буває доводиться чути: не наша війна, хай воюють професійні військові. На початок 2022 року у ЗСУ було 120 тисяч військових. Наразі на нашу територію зайшло близько 800 тисяч військ противника. І в ряди військових стали водії, трактористи, фермери, ФОПи, учителі фізкультури… Зараз наша армія вже навчилася гарно бити окупантів. Ми змушуємо їх скласти зброю і піти геть з нашої землі. І ми цього доб’ємося. Ми переможемо! Тому що наші хлопці і дівчата цю Перемогу вже купили. Своїми життями, які вони віддали за нашу країну, за нас з вами, за наше майбутнє. Не забувайте, що захисники, котрі стоять на сході теж чекають нашої з вами допомоги! Війна перейшла в іншу площину. Хлопцям потрібні дрони. Донатьте, об’єднуйтеся навкруг волонтерів!

І тут відбулося неймовірне. На домовину опустився голуб. Птах склав крила і уважно слухав промову. Він завмер, затих. Такого на жодному з усіх поховань за усі ці роки не було. «Душа його прилетіла!», - пронеслося між рядами людей. Так тривало протягом кількох хвилин. Усі заціпеніли. А потім хлинули сльози, навіть у найтерплячіших. Навіть у тих, хто воював і набачився всякого.

- І знову сумна мелодія лине, і знову Золотоноша на колінах, батьки ховають свого сина, - виступила голова квартального комітету №8 Любов Артеменко. – На щиті мешканець нашої вулиці Київська Сергій Підручний. Від імені усіх жителів висловлюю співчуття батькові Івану Антоновичу, матері Валентині Іванівні, дружині Нелі, доньці Олександрі, братові Олександру Івановичу із сім’єю. Сергій Іванович був дуже товариським і мав багато друзів. Ми пишаємося подвигом нашого сусіда, нам його не вистачатиме.

- «Коли помирає людина – світ стає біднішим», - процитувала близька людина для родини Підручних – Валентина Боченкова.- Біднішим на те, чим жила людина. Втрачає її сутність. У нас тлілася надія, що Сергій повернеться, що він живий. Та він пішов у Небесний легіон, охоронятиме нас із небес. За земного життя ми знали Сергія як доброго, відкритого, щирого сина, батька, брата, товариша й кума. У його серці було тільки добро й повага до людей. Ми горді тим, що мали такого кума у нашому житті. Найкращі з кращих падають від куль, грудьми своїми землю накривають, сумним набатом в селах і містах звучать слова «Герої не вмирають».