Протягом останніх трьох місяців жителі нашого міста брали участь у зборі коштів на закупівлю квадроцикла для воїнів 58-ї окремої мотопіхотної бригади ім. гетьмана Івана Виговського. Збір був ініційований нашим земляком, який служить у згаданому з’єднанні, Миколою Гавою. Згодом його дружина Юлія підключила до справи відомих у Золотоноші волонтерів. Поки тривала благодійна акція, з фронту прийшла тривожна звістка: Микола з побратимами потрапив під обстріл з FPV-дрона і його добряче посікло осколками. Відео з демонстрацією поранень Юлія Гава, після довгих вагань, таки виклала в інтернет з однією метою: пришвидшити збір на квадроцикл. Саме цей, невеличкий, маневровий транспорт, з високою мобільністю, здатний, наприклад, оперативно вивезти пораненого з місця, куди не заїде жоден автомобіль.
Спочатку Миколу евакуювали до Харкова, а потім – до Львова. В одному зі шпиталів його стан стабілізували і провели ряд операцій з видалення уламків. Подальше лікування боєць проходив у кінці травня в рідній Золотоноші. Операції продовжилися. На жаль, три уламки назавжди залишаться в організмі чоловіка, адже знаходяться у «небезпечній зоні», поряд з нервовими закінченнями і чіпати їх не можна. Під час однієї з перев'язок Коля сам витяг з руки ще один маленький осколок, який «вийшов» сам по собі. Він впевнений, що таких у його тілі залишилося ще кілька, адже боєприпаси для FPV-дронів виробляють з матеріалів, яких не відразу побачиш за допомогою рентгена.
Готуючись до зустрічі з Миколою Гавою (не так часто доводиться спілкуватися із захисниками, які днями прибули з передової), ми неабияк хвилювалися. Чекали, що побачимо людину, яка перенесла вже кілька операцій, терпить щоденні болісні перев'язки і не дуже схильна до розмов. Але Коля зовсім не підходить під цей опис. Лише напередодні був прооперований, лежить тільки на одному боці, а вже читає новини з інтернету і запевняє: «Підлатають і знову в стрій». Численні пов'язки на його тілі не закривають татуювань патріотичного змісту, на яких зображені козаки- характерники, українські стародавні сакральні символи, зброя . Микола Гава справляє враження сильного духом, справжнього козака-героя, про яких у народі говорять: «Козацькому роду нема переводу».
Про війну він волів би зовсім не говорити, відпочити від неї, доки видалася така можливість. Зазначає: «Дома, з дітьми, я взагалі не піднімаю цю тему». Та все ж, хотілося розпитати бійця про те, що передувало його службі у ЗСУ, адже на війні він з перших днів повномасштабного вторгнення. Строкову службу проходив у зенітно-ракетних військах на Черкащині. Працював водієм автонавантажувача на підприємстві «Роял Фрут Гарден Іст». На війну рвався ще у 2014 році, адже вважає, що «кожен нормальний мужик повинен захищати свою сім'ю і країну, особливо, коли ти вже маєш деякі навички після строкової служби». Але діти були ще зовсім малі, тож не відважився залишити дружину без підтримки. У перші дні російської навали добровільно пішов до військкомату. Спочатку, півтора місяці, служив у роті охорони. Справжню війну відчув вже через кілька днів у Києві, куди його, з групою товаришів, направили на склад по обмундирування. Там потрапили під обстріл. Згодом відразу опинився у гарячій точці, на Донеччині. Позивний обирав недовго: яке прізвище – такий і псевдонім.
-
- Як себе почуває людина мирної професії, яка, за велінням долі, мусила взяти у руки зброю і ризикувати життям? - запитали у Миколи.
-
- Страху не було, якщо ви про це. Був деякий хаос, бо ніхто до цього часу не воював, тож досвід приходив з кожним новим боєм. Зате сьогодні я можу із впевненістю сказати, що наша українська армія - найсильніша у світі! Ми – універсальні солдати, які можуть пристосуватися до будь-яких умов, адже йдемо туди не гинути, а захищати. На війні я ще раз впевнився у тому, що страх мені не притаманний, безстрашність була в мене у крові, здається, від самого народження.
-
- Це правда, - сміється дружина Юля. – Він завжди був справжнім «термінатором»! На війні пройшов Бахмут, Соледар, Вугледар, Серебрянський ліс, тепер воює на Харківському напрямку, поблизу Вовчанська, це усього за 40 км від ворожого кордону. Пережив обстріли фосфорними бомбами, а цього разу не вберігся від FPV.
Щодо Юлії Гави, то вона – справжня бойова подруга свого героїчного чоловіка. Самостійно керує родиною, виховує підлітків сина і доньку, підтримує старшу Машу і двох двійнят-онучат. Де б чоловік не служив – вона завжди приїжджала до нього, хоч на хвилинку, аби тільки притулитися до рідного плеча, відчути силу і мужність свого захисника. Вони бачилися у Харкові, Дергачах, Рівному, Конотопі. Коля завжди знав: дома усе буде в порядку, якщо там є Юля, вона людина дуже відповідальна. Коли є зв'язок, він ніколи не забуває зателефонувати, щоб заспокоїти дружину простими словами: «У мене все добре».
Про війну Микола розповідає неохоче, а от про волонтерів – з великою вдячністю і повагою, адже і сам займається благодійністю з перших днів війни:
-
- Вклад волонтерів у постачання наших військових потрібною технікою, запчастинами та шинами для ремонту машин, медикаментами, антидроновими і маскувальними сітками і т. ін. – неможливо переоцінити.
Моя однокласниця, яка вже давно живе у Канаді, з перших днів війни допомагала нашому мінометному батальйону в забезпеченні тепловізорами і приладами нічного бачення (ночниками), а згодом – старлінками, FPV-дронами, автомобілями. Я сам організував на початку війни збір на два пікапи у своєму підрозділі, тоді люди донатили більші суми і охочіше. Мої друзі і знайомі допомагали у першу чергу.
Ми з побратимами вдячні золотоніським волонтерам, зокрема, Тетяні Ващенко, яка завжди на зв'язку із запитанням: «Що потрібно? Допоможемо». Завдяки її старанням, не раз отримували медикаменти, сітки, старлінки, шини, продукцію ТОВ «ФЕС УКР». Через Таню я вийшов на Аллу Каплю, яка допомогла пришвидчити і закрити збір на квадроцикл для нашого підрозділу. Дуже велика для нас цінність – маскувальні костюми «хухи», які плетуть жіночки у міській бібліотеці, це конче потрібна річ. Ми щиро вдячні їм за невтомні руки і добрі серця. Постійно потрібні маскувальні великі сітки, які «народжуються» у центральній бібліотеці стараннями дружної групи невтомних жінок і дівчат. Низький їм уклін. Повірте, нам вже соромно випрошувати кошти у людей, розуміємо, ніхто не чекав, що війна триватиме так довго, усі вже втомилися донатити. Маємо і свій, військовий «общак», отримуючи зарплату, постійно вкладаємо туди кошти, на них ремонтуємо техніку, купуємо генератори і т. ін. До позицій нам добиратися найменше 20 км, на КамАЗі чи ЗІЛу – це нереально, треба щось невеличке, маневреніше. Замовляємо навіть саморобні, маленькі «всюдиходи», типу квадроциклів, якщо знаходимо майстрів.
Проте, хотілося б зазначити, що ми, військові, вважаємо: витрачати людські донати на труси, шкарпетки (трикотажні), ковбасу, печиво, різні домашні страви – котлети й голубці, паски та яйця, які привозять сотнями тисяч – це нераціонально. Повірте, ми не голодні й одягнені, купити собі ковбаси чи печива завжди можемо. Тому, займаючись волонтерством, завжди треба бути на зв`язку з військовими і запитувати їх про конкретні потреби.
Слід згадати, що зять Миколи – молодий військовослужбовець Максим Свояк з Ковтунів, теж захищає Батьківщину (ще з часів АТО), він служить у військах протиповітряної оборони на одному з гарячих напрямків війни.
Мінометник Микола Гава почав воювати простим солдатом, а тепер вже має звання старшого сержанта і багато нагород, але найдорожча – медаль «Золотий тризуб» - відзнака Міністерства оборони України. Він знає, за що стоїть на бойовому посту з ризиком для життя:
-
- Я пішов воювати не за політику, а за своїх дітей і онучат, за Україну. Так вважали і мої побратими з роти охорони, з якими я починав свій бойовий шлях. Сьогодні вже більша половина цих героїчних хлопців дивиться на нас з портретів на Алеї пам`яті у Меморіальному парку… Вічна їм слава і пам`ять у наших серцях.
Скільки ще триватиме ця клята війна?! Ніхто не знає… Але ми впевнені: наші захисники, наші Герої, наша надія і гордість – не здадуться, бо країну охороняють справжні чоловіки. Недарма девізом своєї 58-ї ОМПБр бойові хлопці обрали прості слова, які означають так багато: «Там, де ми, там спокій».
Лариса Гайова
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
