Разом з директоркою КП «Золотоніська багатопрофільна лікарня» Ларисою Насальською ми довго не могли визначитися з кандидатурою медичної сестри, яка б стала героїнею нашого матеріалу. Основні вимоги – людина зі стажем, висококласний спеціаліст, що безтямно закоханий у свою професію. І мені таки пощастило. Тож хочу і вас познайомити не тільки із справжнім фахівцем своєї справи, а щирою і приємною жіночкою, відвертою та енергійною медсестрою Любов’ю Миколаївною КОЖЕВНІКОВОЮ. 2026-ий для неї ювілейний: у серпні вона святкуватиме 35-річчя своєї трудової діяльності. 35 років роботи у приймальному відділенні Золотоніської багатопрофільної лікарні.
Народилася Любов Миколаївна у селі Коломиці на Драбівщині, у багатодітній родині – має двох сестер і брата. З похвальною грамотою закінчила місцеву восьмирічку. У виборі професії вирішальну роль зіграла матуся. Жінці довелося лікувати серце у стаціонарному відділенні Драбівської лікарні. Після виписки сільчанка захоплювалася медперсоналом:
-
- Так хочу, щоб ти стала медсестрою, - казала доньці. – Сидить вона в теплі, в добрі, у білому халатику за столом і пише.
Мамине вагоме слово вплинуло не лише на Любу, медиками стали усі її три доньки. Одна з них працювала фельдшеркою в селі, інша – медсестрою у Черкасах, вже на заслуженому відпочинку.
Після закінчення Черкаського медичного училища у 1991 році Люба отримала направлення в обласний онкодиспансер. Там попрацювала усього пів року. А тоді втрутилася доля. Приїхала з подружкою у Золотоношу на день народження. Там познайомилася з Володею. «Він мене підкорив своєю простотою». Одружилися. Влаштувалася у лікарню Спочатку працювала медичною сестрою у хірургічному відділенні, але через алергічну реакцію на антибіотики змушена була перевестися у приймальне. Благо, що якраз звільнилося місце.
Кілька років склад їхньої бригади був незмінним: Зоя Легенька, Галина Неживенко, Олена Тулик. Старшою медсестрою була Марія Голосій.
У відділенні з колегою Лілею Погорілою.
Робота у приймальному позмінна: доба чергування – чотири вихідні, було й доба на три, а взагалі то – відповідно до складеного графіка старшою медичною сестрою Зоєю Вікторівною Легенькою.
-
- Працювати важко! Кожна хвилина – це напруження і раптовість ситуації. Ми не можемо передбачити, який пацієнт за мить потрапить у наше відділення. Завжди готові до будь-якого розвитку подій. Але я безтямно люблю свою роботу! І якби мені запропонували перейти до іншого відділення, то відразу б відмовилася. Без роздумів!
Любов Миколаївна зізнається, що саме за цей адреналін і любить свою роботу. «Коли блискавично треба реанімувати чи правильно визначити якого роду допомога потрібна, коли командно виконуємо усі необхідні маніпуляції, коли робимо все швидко і вчасно – тоді така радість охоплює: «Ми справилися!» Медсестра не приховує, що після відгулів вона обов’язково цікавиться станом тяжкого пацієнта, що поступав на її чергуванні. І коли бачить по журналу, що людина перебуває на лікуванні в одному з відділень стаціонару – щиро радіє.
-
- Якщо протягом доби випадає хоча б година перепочинку – це велике щастя, - додає. – Сніданок у нас зазвичай близько 16-ої. Це не трапеза, це їжа нашвидкуруч – звичка, вироблена роками. – І додає, сміючись: Знаєте, якось зловила в гостях себе на тому, що швидко все їм, а люди аж поглядати на мене стали. Ой, думаю, треба трохи повільніше, бо подумають, що я зголодніла…
Не дивно, що одна з доньок –Таня – теж медик. Працює медичною сестрою у кабінеті отоларинголога. Бо протягом трьох з половиною десятиліть сім’я Кожевнікових після кожного маминого чергування слухає її емоційні розповіді. Якось на перших порах чоловік, котрий працював у колгоспній будівельній бригаді, просив:
-
- Люба, дай спочатку поснідать.
А потім зрозумів, що це марно. Хай виплескує свої переживання.
Три дні вдома? Перший - це відносне відсипання, другий - кухня-прибирання, третій – город і клумби.
-
- Квітники – моє хобі, - зізнається. – Раніше захоплювалася в’язанням, читанням. А з роками відчуваю, що потребую заземлення.
Четвертий день вихідних вона вже подумки у приймальному.
Робочий день розпочинається о 8 ранку. О 8.00 він і закінчується, але наступної доби. 24 години – реєстрація, огляд хворих, діагностика, надання невідкладної допомоги пацієнтам: прийом ургентних хворих, планова госпіталізація, санітарна обробка, визначення профільного відділення для госпіталізації. Зона її відповідальності – невідкладна допомога, забезпечення огляду лікарями, направлення на експерт-аналізи, УЗД, рентген, КТ.
-
- З досвіду вже знаю: у вихідні найбільше травм – побутових та ДТП, - каже Любов Миколаївна. – Ось минулими вихідними було всього парами: 2 апендицити, 2 шлунково-кишкові, 2 переломи гомілки.
Наша розмова – 12 травня, у Міжнародний день медичної сестри.
-
- Та яке святкування? Будень. Хто знає – вітає. Приємно. І день народження – на роботі, і професійне – на роботі. Так навіть краще: більше вітань!
Проблем у роботі достатньо, але саме про них у день свята воліла не згадувати.
Отака вона в усьому. З розряду тих людей, що в будь-якій ситуації бачать позитив. Її життєрадісності у поєднанні з чарівною посмішкою можна лише позаздрити. Вона з числа оптимістів, що свідомо чи підсвідомо фокусуються на можливостях, а не на проблемах. Любов Кожевнікова сприймає невдачі, як безцінний досвід, перетворюючи виклики на уроки та зберігає віру в краще навіть у складні часи, наповнюючи себе внутрішньою силою і створюючи позитивну атмосферу навколо себе. Вона з тих людей, що мають невичерпне джерело заряду життєрадісності, приємні в спілкуванні і працюють «з душею».
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
