Важливим джерелом з історії Золотоноші була її газета «Вільне слово», що видавалася «Золотонішським Товариством «Просвіта» в спілці з повітовим і городським комітетами». Зберігся номер 43 від 2 грудня 1917-го року. У ньому новини та оголошення.
- Оголосили про мобілізацію до Вільного Козацтва.
- Запрошують на виставу та благодійну лотерею від жіночого товариства "Праця".
- Рекламують роботу оптового складу, на якому можна придбати "бакалію, мануфактурні та шкуряні товари".
- Інформують про початок роботи спільної гімназії (середня школа) для хлопців та дівчат у с. Мойсинці.
- Запрошують до читальні Золотоніського товариства "Просвіта", у якій можна переглянути "всі українські газети і юмористичні журнали".
«В цім році має гімназія підготовчу, першу і другу кляси.
Хто бажає віддати своїх дітей учитись, подавайте прохання з метрикою і грішьми за правоученіе за півроку на имя директора Мойсінської гімназії. Плата за учений рік в приготов чий клас з місцевих 50 карбов., а в 1 і 2 кляси 70 карбован.
Прохання приймаються до 15 листопаду (ноября). Шкільна рада».
І стало цікаво: що ж це за село Мойсинці, в якому була гімназія?
Як з’ясувалося, Мойсинці (Мойсенці) дійсно існували і належали до Мойсенської волості Золотоніського повіту Полтавської губернії Російської імперії, але в 1960 році було затоплене водами Кременчуцького водосховища і переселено, зараз його територія знаходиться під водою, а мешканців переселили до села Придніпровське на Черкащині.
Село Мойсинці входило до складу Золотоніського повіту Полтавської губернії до 1920-х років, потім належало до Іркліївського району Черкаської області. Розташовувалося на лівому березі Дніпра, біля сучасного Кременчуцького водосховища, на території теперішнього Чорнобаївського району (Черкаська область).
Після створення Козацької держави Богдана Хмельницького село Мойсенці входило до складу Жовнинської сотні Чигиринського полку, а згодом Ірклівської сотні Переяславського полку. В селі було 109 козацьких і 3 селянських хат У реєстрі Війська Запорозького 1649 року значиться козак цієї сотні — Іван Біда До 1727 року, за свідченням старожилів, було повністю козацьким.
Село є на мапі 1800 року
У 1917–1920 роках, у добу Української Народної Республіки та визвольних змагань, у селі діяла Мойсенська українська змішана гімназія, що мала програми з української мови Після утвердження радянської влади в селі була створена Сільськогосподарська артіль (колгосп) імені Сталіна.
1930 року за наказом голови Мойсенської сільради Чорновола у селі було розкуркулено 25 сімей, у тому числі попа Орду, Ільницьких, Міхновських.
У 1958 р. в Мойсенцях проживало 200 сімей. Найпоширенішими прізвищами в с. були Антоненко, Баранник, Біда, Близнюк, Велько, Гам'янін, Горб, Грицай, Гришков, Гроза, Данілевський, Дмитренко, Дядик, Жицький, Жмурко, Іщенко, Козуля, Кушнір, Лисняк, Литвиненко, Ляпкало, Михайлик, Мойся (Ле), Науменко, Редька, Романець, Саченко, Степаненко, Сумський, Тарасенко, Топчій, Фінашкин, Хандюк, Хмара, Цимбал, Шестопалько, Шиш.
Переселені мешканці утворили нове село Придніпровське.
Український письменник і уродженець Мойсенців Іван Ле (справжнє прізвище — Мойся) звертався до вищих органів влади УРСР з проханням зберегти для історії назву власного села, перейменувавши Придніпровське на Мойсенці, але його прохання не задовольнили.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
