Простір, де просто бути: кейс Бару і виклик для Золотоноші

Під час повномасштабної війни українці по-новому відчули потребу у “місцях сили” - відкритих, щирих і безпечних просторах, де можна просто бути поруч із іншими. У багатьох громадах почали з’являтися молодіжні та культурні ініціативи - кімнати, дворики, кавʼярні, які об’єднують людей навколо інтересів, розмов і взаємопідтримки. Але з досвіду видно: найбільше приживаються саме універсальні простори - ті, куди може прийти будь-хто, без вікових чи статусних обмежень, і де є людина, відповідальна за атмосферу, порядок і ініціативи.

Такі запити давно існують у Золотоніській громаді. Редакція BarNews.City поділилася з нами досвідом рішення, яке вже працює в Барі декілька років і має потенціал розвитку у нашому краї.

Соціальне кафе DDM у Барі: що це, як з’явилося і працює

У підвалі колишнього "Карітасу" пахне свіжозмеленою кавою і теплом. За одним столиком дівчина допиває капучіно, розмовляє по телефону і дивиться у вікно. Біля каміна гурт підлітків смакує чай і грає гру “Хто Я?”, відпочиваючи від прибирання парку, в якому вони щойно брали участь. У сусідньому залі грає гітара: це репетиція місцевого гурту. Усе це - частина DDM-простору, що відкрився у Барі влітку 2022 року.

Кавʼярня, якою опікується католицький священник Микола Бистрицький, уже стала місцем для зустрічей, спілкування, навчання, благодійності й турботи. Тут проводять майстер-класи для дітей, безкоштовні кіносеанси, тематичні зустрічі, поетичні вечори й концерти. А ще - просто п’ють каву, говорять і слухають.

Отець Микола Бистрицький, засновник та натхненник кафе DDM

Назва DDM - це абревіатура від Дієцезіальне душпастирство молоді - осередок молоді при католицькій церкві Кам’янець-Подільської дієцезії, яким опікується священник.

• - Хоч я зараз проживаю у Вінниці, але цю кав’ярню відвідую під час кожного візиту в Бар. Завжди замовляю капучіно, адже тут його роблять неймовірно смачним, - каже активістка Тетяна, яка ходить сюди третій рік, і вже не просто облюбувала це місце, але й знайома з засновником закладу і активно бере участь та організовує сама різні активності в DDM.

Відвідувачка кафе DDM Тетяна Попова

DDM - це місце, що зʼявилося у відповідь на потребу спершу католицької спільноти знайти простір для зустрічей молоді, а потом - для підтримки людей в час війни. Ідейником та головним втілювачем створення соціального кафе з благодійними цілями був отець Микола. Як духовник і музикант, він захотів створити простір, де буде не лише кава - а й можливість допомагати переселенцям, військовим і молоді.

.

Ідея зародилася в ньому ще з часів семінарії, де проста кавоварка об’єднувала навколо себе студентів-семінаристів та викладачів:

• - На перерві між лекціями до мене приходили і семінаристи, і викладачі. Казали: “Йдемо до Миколи на каву”. Я збивав молоко, варив каву, і це було про щось більше, ніж напій.

Згодом отець Микола став відповідальним за душпастирство молоді в Кам’янець-Подільській дієцезії. Він шукав приміщення для зустрічей молодих людей. Йому запропонували простір колишнього "Карітасу". Так він опинився у рідному Барі. Перші плани були скромні: склад, студія, зустрічі з молоддю.

• - Ідея кавʼярні - це моє досить древнє бажання. Зокрема я планував щось подібне відкрити в Хмельницькому, але не склалося. Далі ми почали вже облаштовувати це приміщення наверху, а тут був спершу склад.

Усе змінилося з початком повномасштабної війни. До Бару почали приїжджати переселенці, люди шукали якогось прихистку - не лише фізичного, а й емоційного. Саме тоді о.Миколі стало очевидно: місту потрібен такий простір, але вже трохи ширшого характеру, ніж передбачалося - для всіх.

• - 1300 євро. Саме стільки в мене було на той час. І рівно стільки коштувала кавоварка з млином. Від неї все й почалося, - каже о. Микола.

.

Перші бармени тут працювали безкоштовно, на громадських засадах, А ціна була мінімальною. Зараз ситуація дещо змінилася. Коли через проблеми з персоналом та потребою зробити ремонт підлоги кафе довелося закрити на кілька місяців, багато хто з барчан самі приходили з допомогою: хтось подарував плитку, хтось тумбочку, хтось допоміг залити бетон або пофарбувати стіни. Тоді священник побачив, що кав’ярня дійсно потрібна. Знайшли барменів, врегулювали ціни, щоб вони покривали собівартість, і DDM знову запрацювало.

Атмосфера, простір, спільнота і правила

Приміщення DDM-кафе - це три кімнати, кожна з яких виконує свою функцію. Найбільша з них - умовна зала для подій. Тут відбуваються кінопокази у холодну пору року, тренінги, благодійні концерти, поетичні вечори. Є ще невеличка прохідна кімната для тих, хто хоче побути в меншій компанії.. А в теплу пору року частина життя кафе переміщується на вулицю - за столики під деревами.

• - Коли тільки відкривалися, ми вклали у ремонт всього кілька тисяч гривень. Стеля сипалася, підлога - старий бетон, меблі - з піддонів. Але з часом кожен сантиметр цього простору пройшов через руки друзів, родичів, сусідів, - розповідає о. Микола.

У основній кімнаті є камін (буржуйка), яка в разі вимкнень світла обігріває простір і людей, що в ньому. Зараз ще для підстраховки надворі встановили кілька сонячних панелей.

• - Коли почалася повномасштабна війна, ми з батьками часто сюди приходили, коли не було світла. Погрітися і випити кави та чаю. Зараз ми живемо в іншому місті, але коли приїжджаємо, то завжди заходимо сюди, - розповідає юна відвідувачка Валерія.

.

DDM-кафе живе за кількома правилами:

• Без лайки. Якщо людина порушує це правило, їй роблять зауваження. Якщо не допомагає - просять залишити простір.

• Без алкоголю.

• Не палити на території.

.

Важливим моментом є і те, що насправді, хоч і кав’ярня пов’язана з католицькою церквою, сюди приходять усі охочі, незалежно від віросповідання. Тут ніхто нікого не повчає, немає проповідей, а на фоні звучить просто спокійна гарна музика. З священником, звісно, можна поговорити, але лише за бажанням.

Попри невелику команду, DDM проводить десятки подій щороку. Це і тематичні вечори, і кінопокази просто неба, майстер-класи, зустрічі, благодійні заходи з живою музикою та інше. Останнім часом з’явились і нові ініціативи - наприклад, майстер-класи з ліплення з глини для дітей та дорослих.

Частина коштів йде на благодійність

Формально DDM - це кавʼярня, але тут ніхто не женеться за прибутком.

• - Звісно, хочеться, щоб тут було ще більше людей. Але ми вдячні всім, хто сюди приходить, бо це ті люди, які знайшли тут щось своє, - каже о.Микола.

У DDM-кафе немає традиційного прайсу. Ціна напою - по собівартості, а все, що понад - йде на благодійність. У закладі постійно триває збір коштів - від акумуляторів до тепловізорів, від спальних мішків до генераторів. Про актуальну потребу повідомляють: невелика табличка біля каси завжди оновлюється, а на стінах висять фото тих, хто вже отримав допомогу.

• - Ми завжди кажемо людині: собівартість вашого напою - така. Все, що кинете зверху - іде на конкретну потребу, — пояснює отець Микола.

Для зборів часто організовують благодійні концерти, кінопокази чи тематичні події. Люди приходять не просто відпочити, а й долучитися до важливої справи. Серед відвідувачів - різні люди. Молодь часто бере чайничок на всіх і грає в настільні ігри. Хтось працює за ноутбуком із чашкою американо. Є постійні гості, які щодня замовляють "свій" напій і проводять тут частину робочого дня. А хтось заходить уперше - просто "на каву".

• - Це суть цього місця. Для цього воно і було створене, щоб мати можливість зустрітися з друзями, рідними, партнерами або побути наодинці, - каже священник.

В міста Бар насправді DDM - не єдиний простір, але єдиний, куди може прийти кожна людина без чіткої мети. Є тут ще молодіжний простір “Ренесанс”, куди запрошують молодь для спільних зустрічей, ігор та навчання. В читальному залі місцевої бібліотеки ремонтують приміщення для створення центру спільнотворення для різних активностей. Але саме DDM - те місце, куди можна прийти без будь-якої цілі і сидіти стільки, скільки потрібно.

Золотоноша: своїм шляхом до спільного простору

У Золотоноші схожий простір поки що не з’явився. Проте за останні роки місто накопичило власний потенціал: культурно-освітні ініціативи молодіжного центру, нові формати в бібліотеках, спроби облаштувати літній дворик для спільних зустрічей.

.

Що може поєднати ці зусилля у щось більше?

Простори існують - формату бракує

У Барі кав’ярня стала відповіддю на запит - спершу молодіжний, а потім і ширший: від місця для волонтерів і переселенців до прихистку в разі повітряних тривог. Простір розвивався поступово, завдяки спільним зусиллям мешканців. У Золотоноші ж існує своя модель – молодіжний центр «АртПростір», що функціонує у приміщенні колишнього будинку культури. З моменту відкриття у 2021 році його команда організувала десятки подій – від можливості звукозапису власного хіта (жанр на ваш смак) до таборування з молоддю з інших громад.

Цього літа молодіжка традиційно виїхала на ретрит у Кропивну. Ба більше, запросили на черговий заїзд чернігівських гостей. З 17 по 21 червня семеро підлітків з Корюківки відпочивали разом із золотоніською молоддю на березі мальовничої сільської річки. Традиції щоліта проводить таборування на цій локації – 4 роки.

• - Ми розробили програму спільного 5-денного відпочинку, - розповідає ініціативна директорка Золотоніського молодіжного центру «Артпростір» Ксенія Шклярова. – У ній – різноманітні активності: командотворення, квести, тренінги, спортивні естафети, походи. Організаторами усіх цих заходів є як наша команда, так і команда гостей. Квести проводитиме викладач Будинку дитячої та юнацької творчості Сергій Гринько. Я ж особисто організую заняття з арттерапії.

Але центр має чітко окреслену аудиторію – підлітки та молодь. Для старших людей, переселенців, мешканців без конкретного статусу - безпечного, відкритого простору поки що як такого немає. Звісно є що відвідати, але кожне місце має свої особливості.

Від підвалу до культурної інфраструктури

Модель DDM побудована на трьох речах: невимушеності, прозорості, якості. У підвалі з буржуйкою та кавоваркою діє справжнє кафе – без фіксованого прайсу, з атмосферою безумовного прийняття (за дотримання вищезгаданих правил). Вартість напоїв не приховується: відвідувач платить стільки, скільки може, а все, що понад собівартість – іде на підтримку армії чи волонтерських потреб.

У Золотоноші схожий підхід з’явився в бібліотеках. Приміщення, які довгий час асоціювалися лише зі стереотипною тишею та стосами книг, поступово перетворюються на місця зустрічей однодумців. У місцевих бібліотеках для дорослих і дітей організовано жіночий клуб, до якого навідуються навіть чоловіки, активізовано волонтерство - у Золотоноші кожен знає про майстринь “ЗолоХухи”, що плетуть маскувальні костюми для наших захисників, а молодь навіть облаштувала дворик для літніх посиденьок з підручних матеріалів.

.

• - Знаєте, людині важливо бути почутою. Я навідуюсь у бібліотеки не просто за книгою, мені треба погомоніти, розповісти, що на душі, потеревенити чи навіть попліткувати. Чай чи то каву я і сама ладна принести, головне компанія, - ділиться золотоніська волонтерка Леся.

Відвідувачі бібліотечного дворика у День шоколаду

Ініціатива «знизу» як рушій

Місцеві ініціативи переважно для сталої аудиторії або разові. Системності і постійності для людей, які шукають простору, де можна було б просто набутися, досі бракує. Ключова відмінність DDM - у відповідальності громади за простір. Перші бармени працювали безкоштовно. Коли кафе довелося закрити на ремонт, місцеві приносили плитку, фарбу, бетон. Усе без грантів чи програм сталого розвитку.

У Золотоноші тенденція подібна. Молодь не чекає рішень від влади: виготовляє меблі, створює фотозони, самотужки організовує табори та майстерки. Водночас залишається відкритим питання - чи може така ініціативність розвиватися у довготривалий сталий простір для всіх, не лише молоді?

Переосмислення бібліотек: інфраструктура вже є

Своє бачення трансформації громадських просторів пропонує координатор Українсько-швейцарського проєкту «Діємо для здоров’я» Олександр Прокопчук. На його думку, бібліотеки можуть стати не просто місцями культурного дозвілля, а навіть хабами турботи про здоров’я: групи підтримки, тренінги, зустрічі з лікарями, членами місцевої опікунської ради.

Олександр Прокопчук під час участі в онлайн-заході «Здорові бібліотеки»

• - Це вже не фантазії - я бачив бібліотеки з сучасними конференц-залами, де цілком реально провести воркшоп із профілактики інсультів або групову розмову з психологом, – каже Прокопчук.

Формат просторів соціальної взаємодії вже давно працює в європейських містах як інструмент зниження тривожності, соціального згуртування і доступу до інформації. Ідея не нова - в Австралії працюють «Men’s Sheds», у Канаді - «Coffee and Conversation», а в Черкаській області - простори жіночого рукоділля з small talks.

Золотоноша вже має інфраструктуру: читальні зали, відкритий дворик, молодіжний центр. Не вистачає лише формату, що їх об’єднає.

Чи потрібен у Золотоноші свій DDM?

Відповідь не лише у каві. Йдеться про створення відкритого простору, де можна просто бути. Без обов’язкової програми, без узгодженого сценарію, без цільової групи. У Барі це зробив підвал. У Золотоноші – це може бути бібліотека, частина будинку культури, тимчасовий павільйон або навіть літній дворик.

• - Наша молодь уже довела: все можна, якщо не чекати, що це зробить хтось інший. Треба лише подивитись на знайомі місця під іншим кутом. Вони вже готові стати людними, - зауважує місцева жителька Лілія.

Урок театрального мистецтва у золотоніській молодіжці

• - У місцях, подібних DDM зникає тривога бути "зайвим". Людина може просто прийти – без потреби пояснювати чому. Це важливо, особливо в час війни, коли навіть тиша поруч із іншими – вже терапія, - підсумувала психологиня Алла.

Урок Бару для Золотоноші - не у каві, а в підході. Спільний простір не з’являється - його творять. Якщо місто вже має ініціативні групи, ідеї та відкриті двері локальних просторів - наступний крок логічний: зробити це місце постійним.

У різних громадах - різні ресурси, але подібні запити. DDM у Барі зʼявився з ініціативи священника й підтримки місцевих жителів. У Золотоноші формується інша модель - на основі бібліотек, молодіжного центру, тимчасових ініціатив. Обидва приклади показують: простір для людей може початися з малого - кавоварки, кількох меблів чи бажання зібрати друзів - і поступово перетворюється на місце взаємодії, відпочинку й підтримки.

Наявність ініціатив, готовність експериментувати з форматами та відкриті локації - це ті складові, з яких і виростають сталі простори. Головне - бачити в цьому потенціал.

Матеріал підготовлений у співавторські журналістів

Вікторії Горобець та Інни Грекало, редакції Золотоноша.City,

Ірини Рудик-Малої, редакції БарNews.City.

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити