«Ходьба – найдоступніший, найоптимальніший, найбезпечніший варіант підтримання здорового способу життя, - вважає житель нашого міста Олександр Воробйов. – На неї майже не впливають погодні умови, вона не потребує ніякого інвентаря чи екіпіровки – іди собі, доки вистачить сил і бажання. Дихай свіжим повітрям, роздивляйся пейзажі та вулиці, знайомся з людьми. І результат не змусить себе довго чекати, додасть вам оптимізму і наснаги. А згодом неабияк здивує не лише вас, а й усіх рідних та друзів».
Що здивує, то здивує! Я теж була неабияк вражена, побачивши старого знайомого, Олександра Олександровича, якого, мабуть, знає у Золотоноші кожен другий. Одні – як колишнього власника магазину спорттоварів (на другому поверсі «Дитячого світу»), інші – як непереможного гравця місцевого брейн-рингу, а більшість, на мою думку, як власника казкового саду і дворища, де протягом багатьох років живуть, множаться і радують око більше тисячі екзотичних рослин. Хто тільки не побував у цій природній оазі родини Воробйових, з басейнами та казковими фігурками, хто тільки про неї не писав, хто тільки не залишив собі на згадку купу прекрасних світлин! Але сьогодні мова піде не про дивовижну садибу, хоч вона стала ще більш загадковою і прекрасною, а про її господаря, життя якого, шість років тому повернулося на 180 градусів.
Якось успішний підприємець, здоровий, міцний, як кажуть, «кров з молоком» чоловік, відчув біль у спині, який віддавав у ліву руку. Перша думка: десь продуло. Самолікування протягом місяця не допомогло. Згодом таки довелося іти до сімейного лікаря. Кардіограма приголомшила – інфаркт! Запущений! Після лікування у Черкаському кардіоцентрі, Саша повністю переглянув свій спосіб життя, харчування, перечитав купу медичної літератури, спланував подальші дії, направлені на поліпшення його стану.
-
- Раніше я думав, що хороше здоров`я ніколи не закінчиться, які мої роки? Усього сорок сім. Ні в чому собі не відмовляв. А воно бач, як повернуло… І тоді я вирішив: якщо Бог дав мені кредит на подальше життя, я повинен ним скористатися. Я ж закінчив вищий навчальний заклад за спеціальністю «Фізична культура і спорт»! Я – викладач фізкультури! То як же довів себе до такого стану? Як набрав небезпечні 125 кг? Чому раніше не пішов до лікаря? Адже відчував, що часом німіє рука, набрякають ноги. Після випробування хворобою, поставив перед собою серйозну мету – якнайшвидше скинути вагу. Почав зі звичайної ходьби! Прочитав у спеціальній літературі, що період звикання триває, зазвичай, двадцять днів. Я звик ходити за два тижні. Спочатку - по п`ять кілометрів, від вулиці Нагірна до фабрики «МIX», потім далі – до заводу MacCoffee і назад. Разом виходило 10 км, 14 тисяч кроків. Через місяць втягнувся і почав класти у рюкзак «млинці» від штанги. У Європі такий вид спорту називають «ракінгом». Навантаження додавав поступово, поки не дійшов до 8 кг. Так і ходжу вже сьомий рік. Втягнувся. У вихідні в мене інший маршрут – до річки, де місток «Ніночка», у ліс. Зупинятися собі не дозволяю, хіба що зменшую ненадовго темп, щоб помилуватися заходом сонця, наприклад, або восени грибів нарвати у лісі. Ходити треба швидко, щоб пульс був високий, тоді такі навантаження матимуть найбільший сенс. Десять кілометрів проходжу приблизно за 1 годину 45 хвилин. Займаюся ракінгом щодня, у будь-яку погоду, хіба що роблю виключення під час ожеледиці, бо вона не дозволяє набирати потрібну швидкість. Але у нас тепер таке явище – рідкість. Коли не виходжу на маршрут, мене заїдають докори сумління. Щодо зустрічі з друзями, то це- святе і коли на вечір у нас з дружиною намічається похід у гості, - починаю свій пішохідний тур о 4-й ранку, щоб не вибиватися з графіку.
Чому ж мене і тих знайомих Сан Санича, які не бачили його кілька років, так вражають теперішні зустрічі? Та тому, що з нажитих ним 125 кг тепер залишилося лише 80! І в цьому стрункому, моложавому парубкові важко впізнати колишнього богатиря! Ідеальна вага при зрості 180 см! Так перевтілитися йому вдалося усього за 1,5 роки!
Пігулки, які лікарі, зазвичай, призначають при інфарктах та інсультах, це - статини (для зниження рівня холестерину у крові) і кроворозріджуючі препарати, Олександр приймав недовго. Аналізи у нього тепер чудові і без них – вилікувався самотужки. Але не лише ходьба сприяла таким дивовижним змінам – Саша докорінно поміняв і систему харчування. Протягом шести років він зовсім не їсть хліба та хлібобулочних виробів, сосисок, сардельок, ковбаси та інших продуктів з переробленого м`яса. Надає перевагу кашам (гречаній та перловій), овочам, курятині без шкірки, рибі та ін. Думаю, цей продуктовий набір знайомий багатьом, особливо тим, хто з тієї чи іншої причини вже пробував худнути і вести здоровий спосі бжиття. Сан Санич неабияк «підкувався» щодо цієї теми, адже людина він грамотна, освічена, допитлива. Поважає, наприклад, думку лікарів, які знають англійську мову і мають змогу лікувати не лише за старими радянськими схемами, а знайомитися з новими сучасними технологіями у медичній літературі.
Щоранку, прокинувшись, він п`є не просто воду (до цієї процедури вже звик, мабуть, кожен з нас), а гарячу воду з імбирем, заливши його шматочки окропом і зачекавши, поки температура напою дорівнюватиме, приблизно, 60 градусам. Можна додати ще й лимон. Олександр, здебільшого, прихильник вітчизняних продуктів здорового харчування («навіщо вам оте насіння чіа та інші важкодоступні, дорогі і малознайомі засоби схуднення»). Він щодня їсть часник, петрушку, цибулю, салати та іншу українську городину, дозволяє собі шматочок-другий оселедця чи шашлику на природі з друзями. Любить сало з морозилки, настругавши його наче хамон. Але в усьому цьому «святі для шлунку» повинна бути міра і влаштовувати його потрібно зрідка. Що й казати, протягом останніх років Саша став справжнім експертом зі схуднення і запросто може відкрити курси з цього питання. Яким повинен, наприклад, бути обхват вашої талії? Розділіть показник свого росту на два – оце й буде результат. Як же ж схуднути? Як змусити себе почати змінюватися і не зірватися знову на звичний процес поїдання чебуреків і тортиків? Оце найважче випробування.
-
- Уявляєте, - зазначає Олександр, - з часів первісного ладу люди стали жити на 15-20 років довше, але живуть вони з купою хронічних хвороб. Як сказав один мудрий лікар: «Треба додавати не роки до життя, а життя до років». Почніть з малого: кожні два тижні вводьте у своє повсякдення одну корисну звичку і виводьте згубну. Даю першу підказку: перестаньте влаштовувати перекуси між головними прийомами їжі, хапати то бутерброд, то пряник. Ви повинні сідати за стіл з почуттям голоду. А як у нас? Якщо людину кличуть їсти, а вона запитує: «А що там є?» - значить вона не голодна. Їжте тричі на день, сніданок обов`язковий! Я якось випробував себе під час великого посту, терпів 56 днів, то ви не уявляєте, яке це було щастя розговітися! Їжа повинна бути святом, а не просто процесом, необхідним для життя. Пів тарілки завжди віддавайте овочам. Взимку, можна замінити їх квашеною капустою. Це – обов`язкова умова для схуднення і здоров`я. Але будьте готові до того, що ваш організм буде чинити відчайдушний опір, адже усі оті животи, стегна, потрійні підборіддя – це його стратегічний, недоторканний запас, накопичений роками. І ще одна умова: щоб перейти на здорове харчування, треба виростити у своєму кишківнику нову мікрофлору, їсти ті самі овочі, квашену капусту, кефір. А ми що робимо? У чай, яким запиваємо торт, кладемо ще й три ложки цукру! Це ж справжня отрута для нашого організму! Додайте до цього ще перебування у постійному стресі через війну і цукровий діабет у вас вже на горизонті. Але усе ще можна виправити, треба тільки захотіти. Український поет і філософ Григорій Сковорода сказав: «Людина не тремтячий раб, а «коваль свого щастя, шумливий, бурхливий дух». Сьогодні працюю за своєю спеціальністю - викладачем фізкультури у школі №2 і, як ви розумієте, апріорі не можу займатися з дітьми, маючи зайву вагу. Тож не збираюся зупинятися на досягнутому. Влаштувався адміністратором у басейн, що дає змогу підтримувати форму ще й за допомогою плавання.
Про що думаєте під час своїх мандрівок вулицями Золотоноші?» - поцікавилася у Олександра Воробйова.
-
- Будую плани на майбутнє, аналізую прожитий день, приймаю рішення з приводу тієї чи іншої події. Цей час тільки мій, я люблю думати наодинці.
Не хотіли б передати свій досвід землякам, організувавши, наприклад, курси здорового способу життя?
-
- Ні, я - вовк-одинак. Думаю, кожній людині під силу самій прийняти важливе рішення і взятися за власне здоров`я, бо від нього залежить найголовніше – наше життя. А рекомендацій можна знайти безліч, літератури на цю тему вистачає і в бібліотеках, і, тим паче, в інтернеті, треба тільки вміти відбирати по-справжньому цінну інформацію. А ще важливо мати підтримку і розуміння рідних, мені у цьому дуже допомагає дружина Олена. Інколи, правда, коли погода несприятлива, намагається не відпустити мене на маршрут, але розуміє, що це все одно марно. Вона у мене теж фізкультурниця і крилатий вираз «У здоровому тілі здоровий дух» для неї не порожні слова.
Стандартне запитання: про що мріє Олександр Воробйов? Як і усі ми – про Перемогу, про те, «коли ота скотина окочуриться», і наші дорогі захисники повернуться додому. Війна не обійшла стороною і його родину. Під Лисичанськом було поранено зятя Віталія Гончарова. Як і більшість з нас сім`я Воробйових волонтерить, донатить, допомагає нашим захисникам чим може, бо саме це тримає сьогодні українців «на плаву», підсилює оптимізм і віру. Наостанок Саша озвучив ще одну свою мрію: «Як закінчиться війна, повезу онуків у Канів, на Шевченкову гору, і прочитаю їм слова Кобзаря:
«Свою Україну любіть,
Любіть її… Во врем`я люте.
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
Щоб на все життя запам`ятали…
Лариса Гайова
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
