Музика — це найсильніший вид магії. І нехай у музикантів немає чарівних паличок, проте вони магічно володіють інструментами. Ба більше, грають по нотах власного серця полонячи душевні струни слухачів. Золотоніська школа мистецтв — скарбниця талантів, де кожен учень, незалежно від віку чи інструмента, відкриває нову частину себе іншим та світу.
Сьогодні ми заглянемо за куліси оркестрового відділу школи — баянно-акордеонних, струнних, духових та ударних інструментів. Там, де з перших акордів зароджується магія.
-
- Відділ утворився не так давно, адже трансформувався із відділу народних інструментів та естрадного мистецтва, - пояснює очільник школи мистецтв Ігор Путинець.
-
– На відділі працює 7 викладачів і навчається 76 учнів, - додає завідувач відділу Юрій Груша.
Кожен викладач є керівником свого колективу – ансамбль духових та ударних інструментів (Юрій Бобишкін), естрадний ансамбль (Максим Сімонов), ансамбль скрипалів (Людмила Демчук), ансамбль бандуристів (Катерина Солдатова), шкільний оркестр і ансамбль гітаристів (Юрій Груша), ансамблі баяністів старших і молодших класів (Ігор Путинець). До речі у школі є ансамбль викладачів «Лад».
-
- Існують і дуети, так звані малі форми, - наголошує Юрій Степанович. – Також є і солісти, що приймають участь не лише у концертах, а й у різноманітних конкурсах, результати яких численні перемоги, призові місця та навіть гран-прі.
Наприкінці травня, у стінах альма-матер золотоніських музикантів відбувся випускний вечір, який залишиться в пам’яті не лише випускників, а й їхніх батьків, друзів і викладачів. Вони полишили школу, колись можливо завітають особисто, про когось донесуть хвалебні відгуки, а хтось закриє цю сторінку життя і буде згадувати тільки в особистих бесідах. Але знаєте, хто ніколи їх не забуде? Не забуде ці прекрасні роки проведені разом, ці перші потуги перетворити щось матеріальне, записане у нотний стан - у духовне, озвучене вправними рухами. Інструмент – саме він завжди пам’ятатиме усіх, хто колись до цього доторкнувся. Гітара, баян, акордеон, флейта, саксофон, сопілка, труба чи навіть ксилофон, віолончель, бандура…
Учні оркестрового відділу дійсно часто виступають на заходах і конкурсах, займаючи призові місця. Але головне — вони вчаться слухати: себе, музику, один одного. І саме в цій тиші між нотами народжується справжня творчість, істинне мистецтво.
Баян та акордеон часто називають «співучими», і не дарма. Адже як інакше передати душевність українського фольку чи тремтіння французького шансону?
У Золотоноші баянно-акордеонний клас — це майстерня, де пальці дітей вчаться не лише точності, а й емоції. Тут інструменти не просто звучать — вони співають про дощ над селом, перше кохання, бабусину хату і весільну забаву.
До речі, 17 травня в Черкаському музичному фаховому коледжі ім. С.С. Гулака-Артемовського відбувся обласний конкурс творчих колективів малих форм мистецьких навчальних закладів, де ансамбль акордеоністів Золотоніської школи мистецтв під керівництвом очільника закладу Ігоря Путинця здобув І місце!
Ігор Юрійович є вихідцем саме Золотоніської музичної школи, потім освіту здобув у Черкаському музичному училищі, опісля ж, у 1990 році, став викладачем у Золотоноші. Проте вже за рік проходив військову службу і до викладання повернувся 1995 року. 2005 року почав вести ансамбль баяністів, вже як 20 років. Ансамбль - учасник різноматнітних конкурсів, де завжди виборює призові місця.
Скільки ж років, чи не щодня Світлана Василівна створює маленьке музичне відкриття баяну та акордеону для кожного. Вона вміє поєднувати технічну майстерність з душевністю, допомагаючи учням розкрити унікальний голос своїх інструментів. Завдяки своїй енергії і професіоналізму, пані Світлана створює у класі атмосферу творчості і довіри. Вона знаходячи підхід до кожного учня і надихає їх на досягнення нових вершин.
-
- Світлана Василівна завжди допомагала в ансамблях. Ми з нею вдвох настільки тісно співпрацювали, що діти вважались нашими спільними.
Світлана Бандурко також випускниця музшколи і завершувала Черкаське музичне училище.
Якщо баян і акордеон — це душа, то духові та ударні інструменти — це серце. Їх не можна не почути. Вони пробуджують увагу з перших секунд.
Флейта — ніжна, мов світанок. Ксилофон — глибокий і трохи задумливий. Труба — горда, мов сурмач з козацької сотні. А що вже казати про ударні! Барабани, як пульс події, тримають все під контролем.
Цей клас — справжня кузня характеру. Адже грати на духових — це не лише про техніку. Це про витримку, дихання, контроль. Про здатність бути голосом в оркестрі, який тримає баланс між ритмом і мелодією.
Це і доводить викладач Юрій Бобришкін. Тихий, спокійний, зосереджений — у класі, за сценою, на репетиціях. Але коли в його руках з’являється інструмент, усе навколо починає дихати в унісон. Бо Юрій Леонідович з тих людей, для кого музика не просто робота і не лише захоплення, а ковток свіжого повітря.
Юрій переїхав до Золотоноші 1987 року з Дніпра, по завершенні музичного коледжу. Його дитинство минуло під акомпанемент духових маршів, оркестрових партій і нескінченних репетицій, бо батько був музикантом і керівником оркестру. Отак і заклався фундамент Юрія Леонідовича як викладача. Сотні учнів пройшли його наставництво, і більшість із них пам’ятають не тільки ноти, а й уроки терпіння, поваги, стриманості. І, звісно, натхнення.
За оркестровою гучністю можна почути і теплу, камерну гітару. Опановувати її, розкрити потенціал гітариста в собі вчить Максим Сімонов — людина, що відкриває дітям світ крізь струни. Максим Павлович закінчив Черкаське музичне училище, а згодом музичну академію в Дніпрі по спеціальності джазового контрабаса. Є вихідцем Золотоніської школи мистецтв, де з дитинства вивчав гру на акордеоні. Контрабас та гітара з’явились у його житті вже згодом. Максим Сімонов є учасником та ідейним натхненником низки музичних колективів, а також творцем авторської музики. Золотонісцям знайомий його дует з дружиною Людмилою Демчук - «Face to face». Ще в Максима Павловича є ансамбль в Черкасах «Zolche jazz quartet», а також дитячий естрадний колектив, який грає різну музику як за жанрами, так і за стилями. «Вони –молодці!», - з гордістю підсумовує викладач.
Є інструменти, які неможливо не впізнати з першої ноти. Скрипка, віолончель чи контрабас — саме такі. У чомусь тонкі та навіть ніжні, водночас — сильні й безкомпромісні. Як і та, хто вже багато років навчає їм у музичній школі. Людмила Демчук для багатьох учнів не просто викладачка, а провідниця у світ, де музика говорить глибше за слова. Закінчила Уманське музичне училище по класу класичного контрабаса, потім Дніпропетровську консерваторію (нині Дніпровська академія музики), паралельно вчилась грі на віолончелі. Уроки Людмили Демчук — це завжди щось більше, ніж просто техніка. Це — діалог. Між вчителем і учнем, між звуком і тишею, між душею і скрипкою, який триває вже 9 років. Три роки тому склався клас скрипки, яку викладачка опановує сама.
-
- Тільки за цей рік із п’яти учнів двоє зайняло три других і два перших місця на міжнародних онлайн-конкурсах, - підкреслює Людмила Володимирівна.
З 1976 року в Школі мистецтв звучить неповторний голос бандури — зокрема завдяки Катерині Солдатовій. Вона прийшла сюди одразу після завершення Черкаського музичного училища і з того часу стала справжнім хранителем українських музичних традицій. Катерина Степанівна керує ансамблем бандуристів, який уже багато років є гордістю школи і справжньою перлиною культурного життя міста. Під її керівництвом ансамбль неодноразово виступав на різних фестивалях, конкурсах і концертах, даруючи слухачам неповторні українські мелодії.
Школа мистецтв у Золотоноші — це не лише ноти й інструменти. Це місце, де дитина відкриває голос свого серця. Тут і старовинні акордеони, і блискучі труби, і добрі викладачі, які вірять у кожного.
А завідує оркестровим відділом Юрій Груша. Випускник саме цієї школи, він продовжив навчання у Черкаському музичному училищі, а з 1985 року працює викладачем у рідній alma mater. За фахом - домрист, Юрій Леонідович спочатку викладав гру на домрі, але з часом його педагогічна діяльність розширилась: нині він веде класичну гітару, керує ансамблем гітаристів та очолює шкільний оркестр. Під його керівництвом учні не лише вдосконалюють техніку, а й вчаться працювати в команді, слухати одне одного і творити разом справжню гармонію. Юрій Груша — людина, що тримає музичний пульс школи, надихає нові покоління і підтримує традиції.
Можливо, не всі випускники стануть професійними музикантами. Але кожен винесе звідси щось важливе: вміння слухати, силу ритму, внутрішню дисципліну й відчуття прекрасного.
Бо музика — це не обов’язково сцена. Це про життя. І про те, як ти його чуєш.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
