Тримаймо стрій! Цей оптимістичний вираз, що став актуальним, ми тепер чуємо все частіше. Як пояснюють знавці, він символізує наступне: не опускати рук, не впадати у відчай, завжди вмикати холодний розум. І головне – щодня робити щось для Перемоги. Війна змінила кожного з нас, принесла багато горя і розпачу, невпевненості і роздумів, розлук і втрат. Ми «не вилазимо» з телефонів, читаючи новини, не спимо уночі, прислухаючись до виття сирен і звуків у небі, ми ховаємо наших захисників і молимося за живих. Вже третій рік ми існуємо на межі…

У кожного свій спосіб пристосування до важких умов сьогодення, бо життя продовжується і потрібно будь -що тримати стрій. Ми добре знаємо, що спонукає до дій наших військових, волонтерів, рятувальників. А у чому знаходять спокій для душі пересічні жителі міста? Чим підживлюють віру і надію на краще, крім того, що, за можливості, постійно допомагають нашій армії ? Ось кілька прикладів.

Алла Дмитрієва, пенсіонерка, мама воїна-захисника, комісованого за станом здоров`я:
  • - Наша сім`я відчула на собі наслідки війни повною мірою. Син Денис отримав на фронті цілий букет тяжких хвороб, з якими ми тепер боремося самотужки. Він ще у 2015 році став на захист наших кордонів, воював на Сході України під час АТО, має статус учасника бойових дій. У перший день повномасштабного вторгнення пішов у військкомат і вже 26 лютого, у складі 72-ї окремої механізованої бригади, брав участь у розгромі танкової колони у районі Броварів. Згодом, разом з побратимами, відтісняв орків від харківської Салтівки, воював під Вугледаром. Денис має відзнаку Президента – медаль «За оборону України». Зрозуміло, як живуть і що відчувають мами захисників. Про спокійну душу і міцні нерви тут не йдеться. Ночі без сну і постійний стрес. Ось що маємо. У чому я знаходжу спокій і втіху? У в`язанні. Сьогодні цим нікого не здивуєш, бо багато жінок вже три роки в`яжуть для ЗСУ різні вироби. Ось і я вирішила приєднатися, згадати шкільні роки, коли навчилася цьому виду рукоділля у нашому Будинку школяра. Але плетіння крючком опановую тільки зараз, вирішила почати з килимків. І так мене це захопило! Син дав мені свій військовий ліхтарик, такий, як у шахтарів, з лампочкою на лобі. Коли уночі мої чоловіки сплять, я його вдягаю і в`яжу. Поряд лежить і спостерігає наш песик Оскар. І так мені у той час спокійно на душі, що куди тим антидепресантам.
Андрій Логінов, вчитель зарубіжної літератури Вознесенської загальноосвітньої школи та Гельмязівського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів:
  • - Мені пощастило, бо працюю викладачем у школах, тож постійне спілкування з підростаючим поколінням спонукає не втрачати бадьорості і сили духу, надихає і наповнює оптимізмом. Наші діти, в умовах війни, дорослішають з кожним днем. Я вам більше скажу: часом ловиш себе на думці, що вони сьогодні мудріші за нас, обговорюють останні новини і аналізують їх не гірше за професійних коментаторів. Діти – джерело мого натхнення і хороший стимул для того, щоб і зараз повноцінно жити й вірити – все буде Україна!

А ще – Тарас Григорович. Як припече, стає важко на душі – відкриваю «Кобзар» і не перестаю дивуватися: які там Нострадамус і баба Ванга? Ось хто був справжнім пророком! Як він міг усе передбачити? Як глибоко зрозумів ще тоді справжню сутність гнилих душ поганої русні! У його творчості знаходжу відповіді на питання про сенс життя, про свободу і незалежність Батьківщини, вірші Шевченка допомагають подолати гнів з приводу несправедливості, реально дивитися на речі, вселяють впевненість у нашу Перемогу. У вірші «Полякам» Кобзар пише: «Поникли голови козачі, Неначе стоптана трава, Украйна плаче, стогне-плаче! За головою голова Додолу пада. Кат лютує…» І ще: «Кацапа звідусіль жени! Хай здохне в ямі при дорозі!» або «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!» Хіба ж можуть не вселяти віру у душу кожного українця ці славетні рядки?!

Юрій Одаховський, приватний підприємець:
  • - Я щодня працюю серед людей - колег і покупців, тож постійно маю можливість спілкуватися, обговорювати новини, інколи навіть сперечатися з того чи іншого приводу, бо у всіх різні думки. Намагаюся не вступати у полеміку, але якщо це стосується питань патріотичного характеру, підтримки ЗСУ, роботи волонтерів – не можу мовчати, якщо хтось там чимось незадоволений. Нехай скажуть спасибі і закриють роти, так я вважаю. Є у мене ще один спосіб для зняття стресу після усіх отих повідомлень про Трампа, Венса, Орбана, дружби з орками чи припинення постачання зброї тощо. Зараз багато говорять про інформаційну війну у соціальних мережах, це справді велика проблема. Москальські боти заполонили соцмережі. Тому я щодня «воюю» з ними, пишу коментарі під брехливими постами і спростовую неправдиву інформацію. Це моя маленька війна, яка допомагає мені бути в тонусі. А ще мій любий онук Нікіта, з яким щовечора розмовляю по відеозв`язку. Він у мене ще той патріот! Заспіває дідусеві «Ой у лузі червона калина» - і зразу легше стає на душі – таки переможемо, друзі!
Світлана Рафальська, музичний керівник дитячого садочку «Струмочок», мама воїна-захисника:
  • - Де взялася ця клята війна? Все життя полетіло шкереберть! Скільки горя і розпачу! У мене обидва сини пішли воювати з першого дня повномасштабного вторгнення. Душа боліла, очі плакали. Від тяжкої хвороби помер чоловік. Та мої дорогі хлопчики підтримували мене, хоч їм самим було важко. І робота допомагала не втратити душевну рівновагу, мої маленькі вихованці з дитсадочку. Ви не уявляєте, які вони талановиті! І співають, і танцюють, і віршики декламують! Як спускаємося по тривозі до укриття цілими групами, душа від болю розривається! Тоді з усією силою розумієш за що воюють наші сини. Я все трудове життя віддала цьому садочку, пам`ятаю, які щасливі ми тут були, а тепер наші хлопчики-випускники боряться на фронті і гинуть. Як з цим спокійно жити, хоч ми й у тилу?

Зараз мій старший син вже дома, дякувати Богу, а молодший, після тяжкого поранення і лікування, на реабілітації.

Допомагає мені не падати духом і віра в Бога. Співаю в Українській православній церкві святого Луки Кримського. Доводиться відспівувати наших загиблих воїнів на похованні, це біль, який не передати словами, але маю змогу молитися і за живих захисників. Прошу у Господа благословення та міцного здоров`я для наших бійців, щоб вони повернулися до своїх сімей цілими та неушкодженими. Щоб було завтра і мирний світанок, нехай добро переможе зло, а правда – брехню. Вірю, що наші молитви допоможуть.

Підготувала Лариса Гайова

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити

Читайте також: Золотоніське жіноцтво відзначили високими нагородами
Читайте також: Ті, хто каже, що поліція не воює, мабуть, самі ніде не були

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися