Наталя вийшла заміж дуже рано. Рано по-тодішнім міркам. А якщо по-сьогоднішнім, то й поготів. Дівчині ледь виповнилося 18. Вірніше, коли вони з Василем відносили заяву до сільради, то їй було лише 17.
Після пишного весілля, як прийнято у селах на 200 гостей, жити стали разом із свекрами та молодшим чоловіковим братом. Наталці дуже кортіло показати себе хазяйкою. Вона полюбляла до сніданку яблучні оладки. Але їх завжди готувала мама. Її завданням було назбирати, начистити та натерти яблук. А далі – то все мамина майстерність. Випічка дуже смакувала до щойно видоєного коров'ячого молока.
Схопилася молодиця спозаранку. Побігла у садок, назбирала свекрівських яблук. Помила натерла, додала цукру, борошна, яєць. Стала викладати на сковорідку… А вони розтікаються, втрачають форму. Не оладки вже, а товсті млинці. Ні перевернути, ні зняти. Доки одну сторону підняла, друга пригоріла, третя пристала. На кухню зайшла свекруха.
-
- Що це ти, дочко, затіяла? Оладки? А стривай, я тобі допоможу, бо бачу тісто рідкувате.
Тетяна додала борошна, гарненько вимісила ложкою і заходилася заминати кулінарну катастрофу. Дивилася на все те дійство Наталя і мовчки втирала сльози. «Це ж вона по всьому селу розтеліпає, яка я погана хазяйка. Навіть оладок не втьопна спекти. Боже, а як по людях та аж до матері дійдеться? Оце ославилася!»
-
- Я й сама яблучні оладки люблю. Давно їх не пекла своїм хлопцям, - гомоніла стиха свекруха, чаклуючи біля сковороди. – То часу нема, то яблука не ті. Мене моя мати вчила брати для оладок не соковиті яблука. Бо від надмірного соку вони ніколи не вдадуться. Треба терти тільки пізні сорти.
-
- Що це у вас так смачно пахне? – переступив поріг свекор.
-
- Наталя оладок он гору вам напекла, - відказала свекруха. – Та зібралася у льох по холодне молоко. А я її підмінила коло плити.
Пройшов тиждень, другий. Сплив і місяць. А сусіди лише з повагою віталися до молодої невістки.
-
- Я думала, з мене весь куток сміятиметься за ті оладки, - зізналася згодом чоловіку, - а мати нікому й слова не сказала.
Балачку про будівництво власного дворища для Василя й Наталі розпочала саме свекруха Тетяна.
-
- Не тому хочемо вас відділити, що ви нам перечіпка. Зовсім ні. Бачимо, що ви й самі газдувати здатні. Та й молодший підріс. По неписаних законах йому батьківщина дістанеться. Тому поки ми з батьком ще при силі, то хочемо вам допомогти.
Обійстя звели за якихось пару років. Гуртом це було не складно. Допомагали й Василеві батьки, підсобляли й Наталині. Та й самі молоді обзавелися чималим господарством, щоб мати власну копійку.
Тетяна допомагала бавити двох онуків. Хлопці охоче бігли до бабусі. А коли підросли, то ганяли велосипедами й у сусіднє село, до маминих батьків.
-
- У молодості в мене була історія з оладками, - не соромлячись, ділиться своєю предибенцією Наталя. – А вже коли підросли хлопці, стали модними манники. Я їх скуштувала вперше на хрестинах у кумів. Такі вони мені смачні видалися. Ну прямо ковтай, не жуючи. І чоловіку посмакували. Дай, думаю, і я приготую.
Вранці, вирядивши чоловіка на роботу, Наталка подалася до куми. Сіла, ретельно записала рецепт: скільки ложок манки, скільки цукру, скільки молока. Вислухала усі настанови. Що краще брати ваніль, а не ванільний цукор. Що молоко для балансу смаку обовязково треба присолювати. І що виробляти манники треба доки гаряча манка, бо охолола не зліпиться до купи, з неї вже не сформуєш правильний виріб.
Прийшла додому і до справи. Дістала з погреба стоянку: молоко, що вже перебралося. Зібрала акуратно вершок – сметану. Щоб не топити піч, поставила трилітрову банку у каструлю з водою на газову плиту. Вода закіпає, сироватка відходить. Відтопила кисляк, діждала доки охолоне і відкинула на марлю майбутній сир.
Доки він стікав, заходилася біля манки. Заварила. Зробила геть усе, дотримуючись точної інструкції куми.
-
- Стала брати ложкою гарячу кашу, а вона ж руки обпікає. Кидаю на стіл та обкачую в борошно. О, вже не пече, але ж борошна більше ніж манки. Розплескала варяницю по столу, стала класти сир, а він вилазить, бо тонко. Заліплюю краї, а вони не зліплюються через борошно. Ну ціла катавасія,- бідкалася Наталка кумі. – Стала класти на сковороду, а вони розлазяться. Проморочилася години зо дві. Ні страви, ні заготовки.
-
- Давай-но сюди сир та молоко, - порадила кума. – Проведу тобі майстер-клас.
Такої смакоти вони ще зроду не їли. Ввечері похвалив дружину і Василь. А Наталка з гумором розказувала про своє навчання. А потім пригадала й свої перші яблучні оладки, майстерно врятовані свекрухою.
Пройшли роки. Обидва сини вже давно одружені. Чи печуть їм дружини ранками мамині яблуні оладки - не знаю. Але якщо вам їх нестямно закортіло, то Наталка охоче поділилася рецептом своєї мами Марусі.
-
- Яблучні оладки - проста в приготуванні і ситна страва, ідеальна на сніданок. Готується вона дуже швидко, якихось 10 хвилин і пишні румяні оладки готові. Смак страви буде кожен раз новим. В залежності від сорту яблук. Так от беремо 4 яблука, 3 столові ложки цукру, 4 столові ложки борошна, 1 яйце, половину чайної ложки кориці.
Яблука помити, очистити від шкірки, якщо вона щільна. Натерти на крупну тертку. Натерті яблука перекласти в глибоку миску. Додати цукор і ретельно перемішати. До цієї маси всипати корицю. Вбити яйце. Вимішати суміш до однорідності. Додати просіяне борошно. Його вмішувати невеликими порціями, щоб в тісті не було грудочок. Викладати на розігріту сковороду столовою ложкою і смажити з двох сторін до золотистого кольору.
Мій чоловік смакує їх з молоком, ряжанкою, сметаною, йогуртом. Полюбляє із травяним чаєм. Я ж, щоразу готуючи їх, згадую свою свекруху Тетяну – мудру, просту і розумну жінку, яка не гнобила мене з першого дня, а виставляла хазяйкою перед чоловіком і людьми.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
