Минув рік відтоді як не стало Романа Бакая - військовослужбовця ЗСУ, майора. Йому назавжди буде 43. Його світлий образ живе в пам'яті рідних, близьких, друзів, колег, однокласників, вчителів. 27 вересня 2023-го страшна звістка сколихнула наше місто. Зненацька і неочікувано пішов з життя Рома Бакай. Людина дивовижної душі, відкритого і доброго серця.
Був шок і розпач, сум і жах! Ця шокуючи звістка миттю облетіла місто. Телефонували випускники різних років, з різних регіонів України, з-за кордону. Усі намагалися дізнатися з різних джерел, що стало причиною його раннього і раптового відходу. Рома за своїми службовими обов’зками відповідав за Героїв, які повернулися додому На Щиті. Він особисто повідомляв родичам офіційну інформацію про загибель рідної людини. Бачити реакцію батьків, дружин, сестер, усвідомлювати незворотність ситуації, сприймати першим чуже горе – це понад людські сили. Це було дуже важко. Серце не витримало.
Багато не хотіли вірити в те, що сталося бо Рома був підтримкою: кому з дитинства, кому зі шкільних років. Вселяв надію у верховенство добра, пропагуючи злагодженість, дружбу, єдність.
Романа Валерійовича знали переважно як військовослужбовця ЗСУ, офіцера. Але це по роботі. А мешканці міста, однокласники, друзі, знали Рому як порядну, надійну, відповідальну людину. Безвідмовний, добрий, мав величезну повагу до старшого покоління. Пріоритети однокласників і друзів ставив вище власних. Рома отримував задоволення від спілкування з однокласниками, друзями, від школи, від вчителів. Не любив конфлікти, на життя дивився позитивно. Активний був в навчальному процесі класу і школи. З великою шаною і повагою ставився до вчителів. Дуже любив школу. Радів за однокласників, за наші шкільні проєкти. Він з однокласниками ініціював волонтерство в школі. Тоді цим не займалися.
Рома ініціював створення клубу веселих та кмітливих, агітбригаду за різними соціальними напрямками у місті, чим дуже багатьох цим здивував. Роман Бакаай не раз був героєм газетних публікацій тижневика «Златокрай». Соціолог однієї із шкіл міста зверталася до мене, цікавилася ініціативами Романа, дивувалася його великому хисту і таланту вести за собою та зацікавлювати молодь. Його дуже поважали і цінували! Допомагав словом і ділом, підтримував і вирішував конфлікти. А як жартував! Випускниця нашої школи розповідала зі сльозами на очах: “Я пам'ятаю і ціную Рому. І його внесок у моє життя. Він підняв таку високу планку людських якостей і взаємовідносин, що соромно її опускати”. Однокласники при зустрічі чи в телефонній розмові говорять спершу про Рому.
Рік пройшов, але біль в душі залишився у кожного. Важко знайти слова втіхи для добрих, щирих, прекрасних батьків Роми, для красивої, люблячої дружини, для синочків, брата, рідних і близьких людей. Неможливо загоїти біль від втрати, коли зупиняється сердце рідної людини. Світла пам'ять про Рому назавжди залишиться в наших серцях. Нехай душа спочиває у мирі і спокої, а рідні знайдуть розраду у спогадах і любові близьких.
Авторка - Людмила РАДЧЕНКО, класний керівник, вчитель історії і права зош №6
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
