Андрію Пасохіну у листопаді ще тільки виповниться 36 років. А він вже комісований, втратив на російсько-українській війні праву кінцівку, має інвалідність 1 групи.

Він приязно шкутильгає назустріч, допомагаючи собі паличкою. «Хотабич» - мелькнуло в голові через довгу рідку бороду та блискуче тім’я голови. У чорну смоляну бороду вже вплелася сивина.

  • - Ви – такий бравий козак! – знічуюся. – Я вас не таким уявляла…
  • - Я – штурмовик! Ми всі такі.
Андрій з Андріївки, що у Куп’янському районі на Харківщині. Після школи здобув агрономічну освіту у Харківському аграрному університеті, навіть влаштувався працювати за спеціальністю у СТОВ «Гусарівське» Балаклеївського району.

Та коли почалося повномасштабне вторгнення, відразу пішов у добровільний батальйон. Хоча мав залізну броню. На площі у Харкові волонтери записували у добровільний батальйон. Пішов без роздумів. Захищав Сумщину. «Перекував рало на списа!»

Його рідна Куп’янщина була окупована з лютого 2022-го. В окупації опинилися батьки і старша сестра, які навіть не підозрювали, що Андрій взяв до рук зброю.

  • - Коли нас легалізували, пішов у 80-у окрему десантно-штурмову бригаду, - пригадує. – Я все життя любив адреналін, ніколи не сидів на місці, займався стрільбою, спортом. Завжди брав участь у змаганнях.

Після навчального центру, де він був «замком» (замісник командира взводу), переїхали у підрозділ виконання, у якому він отримав посаду т.в.о. ГСВ - головний сержант взводу. Фактично Андрій став командиром взводу і міг самостійно ухвалювати рішення: кого брати на штурм, кого в групу закріплення, кого на медевак. Навчався з хлопцями, тому знав хто на що здатний.

  • - Я був старшим штурмової групи, і жодного виходу без мене не було, - пояснює. – Перший був на Бахмутському напрямі. Зовсім не страшно, бо ти ще не усвідомлюєш гаразд нічого. Усе на адреналіні. Каша в голові. А потім ти звикаєш. З’являється навіть якийсь азарт. Це або ти, або тебе.

І от щоб не тебе, Андрій розповідає тонкощі спостереження. Людський погляд зазвичай охоплює місцевість справа наліво. Але щоб помітити якісь нюанси чи дрібниці, достатньо обвести завчену локацію зліва направо - у зворотньому напрямку.

У розмові з чоловіком простежується його внутрішній стержень. Приводів зламатися і пуститися берега було чимало. Взяти хоча б те, що дружина із єдиним сином не просто евакуювалася, а повністю розірвала стосунки. Щоправда, зв’язок із хлопчиком Андрій підтримує.

Потім було знайомство із Антоніною у соцмережах. Тем для розмов шукати не доводилося. Розуміли одне одного не те що з напівслова, а навіть з напівпогляду.

Поранення. Під час штурму залетів у крайній бліндаж до орків, які на вході поставили розтяжку. Думав: «Піду, але й їх кілька з собою заберу!».

Та міна була поставлена не правильно. Можливо, поспіхом. І вибух пішов у бліндаж. Андрій лишився живий, але втратив праву ногу нижче коліна. Ліва – посічена. Турнікети на обидві ноги накладав сам.

Госпіталь ім. Мєчнікова у Дніпрі. Зателефонував Тоні. Дівчина на третій день вже була у лікарняній палаті. Діставалася із Золотоноші потягами та електричками з кількома пересадками. Згодом вона жартуватиме: «Взагалі то залицяльники дарують квіти та цукерки, а ти мене обмотаною культею зустрів». Але це буде у січні 2024-го.

А нині липень 2023-го. День свого поранення «Агроном» пам’ятає чітко – 12 липня.

  • - Мені багато хто дзвонив: «Ти не падай духом!». А я сміявся: «Куди мені падать?» Та я ж живий! За 1,5 року у штурмовиках і мені тільки відірвало ногу! Це ж джек-пот!

Вони разом долали шлях одужання та реабілітації. Після Дніпровського госпіталю був Вінницький шпиталь. Центр протезування. Щонеділі Тоня приїздила до Андрія.

  • - Радий, що в мене цілі руки. Бо в Україні рівень протезування рук і ніг відрізняється. З протезом ноги ти більш мобільний. А рука? Якийсь крючок дадуть.

Новий, 2024-ий рік зустріли разом, у Золотоноші. Андрій мав перший, навчальний протез. Його відпустили на відновлення на 15 днів. Згодом чоловік отримав «постійну ногу». На цій штучній кінцівці зробив «косметику». Виявляється, це коли протезу надається форма ноги. Під штаниною, коли обдуває вітер, ніхто й не здогадується, що кінцівка нерідна.

  • - Я не розумію тих хлопців, хто літньої пори одягає шорти, оголюючи протези, - каже переконливо. – Суспільство ще не готове до сприйняття такої кількості обезвічених бійців. Тим більше, у тилових регіонах.

12 лютого закінчився реабілітаційний процес. Відтоді він переїхав до рідної відтоді йому Золотоноші.

Андрій тішиться, що без проблем отримав 1 групу інвалідності.

  • - Мене не ганяли по кабінетах. Інвалідність дали заочно. Тільки поїхав у Черкаси за результатами.

Мій співрозмовник не розуміє тих військових, хто був на війні і вважає, що весь світ їм винен.

  • - Я пішов добровільно, був вмотивованим. Зробив свій вибір! І ні до кого не маю претензій.

Пенсійних виплат по інвалідності штурмовик Пасохін ще не отримав. Протягом весни він садив картоплю, городину, ремонтував дім. Про його ремонт власними руками знали давно. Поділився приятель, власник магазину будівельних матеріалів:

  • - Днями заходив військовий, з паличкою. Традиційно матеріали скуповують майстри. А він особисто. Каже: «Я все роблю сам!» Вражаюче! Після поранення! На протезі!

Андрій планує займатися заміною дерев’яних рам на склопакети, навішувати двері, жалюзі. Цією підприємницькою справою займався до війни. Хоче її продовжити.

Твердо переконана: він свого доб’ється.

***

Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити

Читайте також: Свято-Успенський Собор у Золотоноші перейшов у парафію ПЦУ
Читайте також: Відзначили активних підприємців Золотоніщини

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися