Військові завжди були і залишаються тими, хто стоїть на передовій захисту нашої Батьківщини, несучи на собі тягар війни. Сьогодні ми маємо можливість поспілкуватися з одним із таких мужніх людей. Наш герой —не лише професіонал своєї справи, але й людина з великим серцем і незламним духом.
Богдан Устич нині командир розвідувального взводу. Він народився 21 березня 1997 року в мальовничому місті Золотоноша. З раннього дитинства вирізнявся допитливістю та прагненням до знань. Після закінчення 9-класу в СШ №1, вирушив до Черкас, де вступив до Черкаського вищого професійного училища, обравши професію електрика. Три роки старанного навчання у стінах цього закладу стали лише початком його освітнього шляху. Згодом він продовжив вдосконалювати свої навички та знання у Черкаському політехнічному технікумі. По завершенні навчання, вступив до Черкаського державного технологічного університету, де здобув і вищу освіту, що стала міцним підґрунтям для його подальших досягнень.
До повномасштабного вторгнення Богдан працював у Золотоніському РЕМі, а згодом випробував свої сили за кордоном у Польщі. Однак, буквально за тиждень до початку війни, повернувся в Україну.
-
- У перші дні вторгнення я з товаришем пішов до нашої місцевої територіальної оборони, оскільки до 2022 року проходив військову службу за контрактом, з 2016 по 2019 роки, — розповів захисник.
Так і розпочався новий розділ його військової історії. Прослуживши приблизно, вони з товаришем виїхали на позицію під Вугледар. Невелике шахтарське містечко на Донеччині – знає кожен, принаймні чув назву цього пекла для наших захисників. Тоді, 2023 року, російська армія не залишала спроб захопити місто, адже його територія є стратегічно важливою. Наразі у Вугледарі вже немає жодної вцілілої будівлі, цілі під'їзди просто склалися до фундаменту, а прибудинкова територія настільки захаращена, що там неможливо пройти.
Там наш герой разом з побратимами відбивали запеклі штурми, там же, після одного з успішно відбитих нападів, до Богдана Устича підійшов командир розвідувального взводу і запропонував доєднатися до них. І не адже він вже мав навички управління дронами.
-
- Якщо згадувати про історії чи моменти зі служби, то більше запамʼяталося негативних історій, ніж позитивних. Але скажу одне: ти ніколи не зможеш забути емоції після виконання тих чи інших завдань, якими б вони не були, — поділився наш співрозмовник.
-
- Мої емоції зашкалювали… Але після виконання всі раділи - вдалося виконати підрив. Це було неочікувано, ми не були впевнені, що це спрацює,— пригадує військовий.
За його словами, з іншими підрозділами також відбувається тісна взаємодія і це неабияка підтримка - переважно через надання зібраної інформації, розвідувальних карт та додаткових матеріалів, які будуть корисні для нашим військовим.
-
- Щодо розвитку військової розвідки в майбутньому, то, я думаю, основну роль відіграватимуть дрони та розвідувальні ударні засоби. Моя порада для молодих людей, які хочуть стати розвідниками: пам’ятайте — це постійне навчання та вдосконалення своїх навичок,— ділиться настановами захисник.
Щодо особистого життя, хлопець зізнається: «Робота впливає не найкраще, бо це постійні роз'їзди і переживання. Проте рідні підтримують мене постійно». Особливо кінця цієї війни чекає його дружина Віталіна та двоє синів — дворічний Артем і десятирічний Денис.
Зрештою, про це мріє усі ми. Історія Богдана Устича — це гостросюжетний сценарій відданості своїй країні, професіоналізму та мужності, яка надихає нас на вірність своїм обов'язкам і готовність до самопожертви заради захисту рідної землі.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
