Далекий 2014-й рік став переломним для України та Криму. З того часу, коли російські війська ступили на кримську землю через Керченську протоку, життя місцевого населення кардинально змінилося. Народ Криму став свідком надзвичайних подій, які перевернули звичну реальність.
Згадуючи ті страшні дні, ми відчуваємо біль і смуток. Медіна Абдувелієва, котра майже 8 років мешкає у Золотоноші. Разом зі своєю сім'єю жінка виступала проти окупації Криму. Нині ділиться своїми спогадами про той період.
-
- Ми всією сім'єю поїхали в Сімферополь, там виступали проти референдуму, проти загарбників. Але зрозумівши, що це все не зміниться, ми прийняли рішення виїхати. Щоб діти не зростали з російським громадянством і не було тих жахіть, - розповідає вона.
Спільно з багатьма іншими народами, вони опинилися перед важким вибором: залишитися в країні, яка бореться за свою територіальну цілісність, або шукати безпеку в іншому місті чи навіть країні..
-
- Незважаючи на те, що ми знову далеко від нашого дому, ми продовжуємо дотримуватися наших традицій. Наші діти ознайомлені із звичаями татар, стравами та святами, але найважливіше – нашою мовою. Звісно, у школі діти вивчають багато різних мов, і їм складно поєднувати українську, англійську або німецьку разом з кримськотатарською. Проте я сама їх навчаю, щоб вони не забували свою рідну мову. Мій син у 12 років отримав українське громадянство, а донька розповідала перед своїм класом про нашу культуру. Звісно, в Золотоноші не так багато кримських татар, але нам важливо поділитися з іншими тим, хто ми є і яка у нас культура. Мої родичі продовжують жити в Криму, мої батьки не переживають про перевірки або обшуки. Але сусідів за те, що вони мали навіть невеличку книжечку Конституції України, саджали на 17 років. Будь-які речі, пов'язані з Україною, були під забороною. Мої батьки могли приїжджати до нас до повномасштабного вторгнення, а зараз вже два роки ми можемо спілкуватися лише по телефону, щоб почути один одного, - поділилась Медіна.
Ібрагім Зейтуллаєв мешкає на Золотоніщині. Він також брав активну участь у мітингах проти окупації. Чоловік розповідає про складний вибір, перед яким стояли мешканці Криму.
-
- Не дивлячись на те, що ми знову далеко від нашого дому, продовжуємо підтримувати наші традиції, - зазначає він. - Навіть після евакуації родини, які залишились без свого рідного дому, не втрачають своєї ідентичності.
Проте, не всім пощастило залишитися в безпеці. Багато родин змушені були покинути свої домівки та шукати притулку в інших регіонах України. Ібрагім, який разом з родиною змінив п'ять міст, ділиться своїми враженнями про нове місце проживання:
-
- В сім'ї спілкування виключно українською мовою, тому що я не хочу, щоб мій син розмовляв мовою окупантів та вбивць. 24 лютого 2022 року ми залишили Генічеськ, що розташований на Херсонщині.
-
- Втеча відбулася миттєво, відразу після вторгнення російських військ до міста. Під час мого повернення до родичів я двічі потрапив під обстріл та проїхав 26 російських блокпостів, коли виїжджав у Херсонську область. Пройшов фільтрацію: переодягали, допитували про різне – від професії до слідів бронежилета. Перевіряли чи не причетний був до військової служби. За два роки повномасштабної війни наша родина змінила п'ять міст. На Черкащині – з липня 2023 року. Я став директором лікарні у селі Гельмязів і працюю над покращенням надання медичних послуг.
-
- Коли приїхав на Золотоніщину,найбільше мене вразила тутешня гостинність. Люди прийняли мене так, наче я завжди тут жив. Якщо все піде добре, планую залишитися назавжди. Тут спокійно, мені подобається і треба розвивати медицину. Я лікую людей, розповідаю про наші традиції. Бо насправді історія, яку навчали в радянські часи, було викривленою, тому місцеві жителі можуть не знати багато про наш народ. Я продовжую розповідати сину про наше коріння, культуру та народ. Важко, коли рідних немає поруч, але головне - триматися та боротися, - поділився Ібрагім враженнями про Черкащину.
Життя під час евакуації стало новим випробуванням для багатьох. Проте український та кримськотатарський дух, а також воля до боротьби, залишаються непохитними.. Навіть у нових умовах, люди продовжують прагнути до справедливості та свободи, виховуючи своїх дітей в дусі національної гордості та гідності.
Десять років спротиву окупації Криму стали важливим періодом в історії України. Це період, коли кримські татари проявили свою силу та стійкість у боротьбі за свою свободу та незалежність. Символом цієї непохитної волі стало 26 лютого – День спротиву окупації Криму. Цей день відзначається як свято непокори та вольового опору народів, що жили в Криму.
Матеріал підготувала Лілія Титаренко
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
