Минулого тижня пастор церкви «Відкрите серце» Юрій Федорюк та Олег Горяченко здійснили поїздку на Схід. Головна мета – відвідати земляків-золотонісців, серед яких прихожани церкви, що служать у війську з 2022 року. За 2 дні подолали понад 2 тисячі кілометрів. Побували у військових підрозділах на Сумщині, Харківщині - Ізюм, Донеччині – Лиман і Курахове.
- Ми прагнули повезти хлопцям не фінансову допомогу, не продукти, а доставити їм моральну підтримку, - каже Юрій. – Щоби вони відчули, що ми з ними подумки щодня. Що думаємо про них, переживаємо. Донести їм наше розуміння: моя безпека, мій мир, мій спокій – їхня заслуга. Вони відірвані від сімей, спілкування і віртуальні зустрічі – це важко. До фізичних випробувань додаються і моральні.
Золотоніські візитери залишилися на ночівлю із захисниками на Донеччині, щоби на собі відчути їхній побут.
- Для нас у якійсь мірі це була розвага: спробувати армійської їжі, поспати на військових ліжках, пройнятися духом і думками військових, - ділиться співрозмовник. – Зізнаюся, це було важко. Мабуть, я б так не зміг.
У підрозділ Богдана Молодика відвезли потужний генератор. В інші підрозділи – ковдри, покривала, теплі речі, шкарпетки в’язані, килимки, домашні харчі. Збір оголосили напередодні. Але вже за кілька днів мікроавтобус був забитий повністю. Несли й передавали навіть гроші на пальне.
- Я був вражений оперативністю наших золотонісців! Відгукнулися зовсім незнайомі люди, -каже Юрій. – Приємно усвідомлювати, що люди готові ділитися усім, що переймаються потребами захисників і подумки з ними.
- Чому вирішили їхати? Розуміємо, що війна рано чи пізно (краще рано) закінчиться. Наші хлопці повернуться і їм доведеться адаптуватися до мирного життя. Насправді, війна для них продовжуватиметься внутрішньо і ментально. «Вже ніколи не буде так, як було раніше!» - фраза, що діє як холодний душ.
Уже нині у церкві «Відкрите серце» думають, як організувати психологічні тренінги для родин, що втратили рідних, як допомогти захисникам чи пораненим адаптуватися, як влитися в соціум.
- Ці роки наші хлопці вирвані із розміреного буденного звичного життя, - аналізує пастор. – Тож, щоб не втратився зв’язок, щоб не було між нами прірви після їхнього повернення – ще одна причина нашої поїздки.
Із Курахового дорога лягла на Золотоношу. Юрій Федорюк та Олег Горяченко потиснули хлопцям руки, міцно обійнялися. А в очах мужніх, загартованих війною чоловіків – сльози і туга. «Ми хочемо додому!» - їхнє головне бажання, їхній найголовніший запит.
З далекої мандрівки повернулися близько 23-ої вечора. Юрій зайшов у квартиру, а на зустріч вибіг син. «Папа!» - закричав радісно і обійняв, чекав з дороги, не спав. Защеміло серце. По-сусідськи – хлопчик-ровесник, батько якого на війні. Дитина сумує і чекає. «Тихіше, щоб сусідів не розбудив» , - мовив. А сам подумав: «Щоб не почули, бо їм буде боляче!»
Чоловіки планують нову поїздку, щоб привезти золотоніського тепла на далеку донецьку землю. Вселити віру, що захисників вдома чекають не тільки рідні, а всі містяни, краяни. Думають, переймаються, донатять і моляться за тих, хто став для них щитом.
Минулого тижня пастор церкви «Відкрите серце» Юрій Федорюк та Олег Горяченко здійснили поїздку на Схід. Головна мета – відвідати земляків-золотонісців, серед яких прихожани церкви, що служать у війську з 2022 року. За 2 дні подолали понад 2 тисячі кілометрів. Побували у військових підрозділах на Сумщині, Харківщині - Ізюм, Донеччині – Лиман і Курахове.
- Ми прагнули повезти хлопцям не фінансову допомогу, не продукти, а доставити їм моральну підтримку, - каже Юрій. – Щоби вони відчули, що ми з ними подумки щодня. Що думаємо про них, переживаємо. Донести їм наше розуміння: моя безпека, мій мир, мій спокій – їхня заслуга. Вони відірвані від сімей, спілкування і віртуальні зустрічі – це важко. До фізичних випробувань додаються і моральні.
Золотоніські візитери залишилися на ночівлю із захисниками на Донеччині, щоби на собі відчути їхній побут.
- Для нас у якійсь мірі це була розвага: спробувати армійської їжі, поспати на військових ліжках, пройнятися духом і думками військових, - ділиться співрозмовник. – Зізнаюся, це було важко. Мабуть, я б так не зміг.
У підрозділ Богдана Молодика відвезли потужний генератор. В інші підрозділи – ковдри, покривала, теплі речі, шкарпетки в’язані, килимки, домашні харчі. Збір оголосили напередодні. Але вже за кілька днів мікроавтобус був забитий повністю. Несли й передавали навіть гроші на пальне.
- Я був вражений оперативністю наших золотонісців! Відгукнулися зовсім незнайомі люди, -каже Юрій. – Приємно усвідомлювати, що люди готові ділитися усім, що переймаються потребами захисників і подумки з ними.
- Чому вирішили їхати? Розуміємо, що війна рано чи пізно (краще рано) закінчиться. Наші хлопці повернуться і їм доведеться адаптуватися до мирного життя. Насправді, війна для них продовжуватиметься внутрішньо і ментально. «Вже ніколи не буде так, як було раніше!» - фраза, що діє як холодний душ.
Уже нині у церкві «Відкрите серце» думають, як організувати психологічні тренінги для родин, що втратили рідних, як допомогти захисникам чи пораненим адаптуватися, як влитися в соціум.
- Ці роки наші хлопці вирвані із розміреного буденного звичного життя, - аналізує пастор. – Тож, щоб не втратився зв’язок, щоб не було між нами прірви після їхнього повернення – ще одна причина нашої поїдки.
Із Курахового дорога лягла на Золотоношу. Юрій Федорюк та Олег Горяченко потиснули хлопцям руки, міцно обійнялися. А в очах мужніх, загартованих війною чоловіків – сльози і туга. «Ми хочемо додому!» - їхнє головне бажання, їхній найголовніший запит.
З далекої мандрівки повернулися близько 23-ої вечора. Юрій зайшов у квартиру, а на зустріч вибіг син. «Папа!» - закричав радісно і обійняв, чекав з дороги, не спав. Защеміло серце. По-сусідськи – хлопчик-ровесник, батько якого на війні. Дитина сумує і чекає. «Тихіше, щоб сусідів не розбудив» , - мовив. А сам подумав: «Щоб не почули, бо їм буде боляче!»
Чоловіки планують нову поїздку, щоб привезти золотоніського тепла на далеку донецьку землю. Вселити віру, що захисників вдома чекають не тільки рідні, а всі містяни, краяни. Думають, переймаються, донатять і моляться за тих, хто став для них щитом.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
