Добігає кінця ще один непростий рік для нас і нашої країни. Але це рік, який довів усьому світу, яка незламна та сильна духом українська нація. Попереду не менш складні випробування. Яким видався для Золотоніщини 2023-ій та яка стратегія вироблена на прийдешній рік – у розмові з головою Золотоніської військової адміністрації Іриною ТЕРНОВОЮ.
З якими думками, завданнями, позиціями завершуємо 2023-ій?
- Найперше. Усі 11 громад Золотоніського району виконали свої фінансові зобов’язання – бюджети. Це дуже добре. Були побоювання, що після спрямування військового ПДФО у казну держави, громади не виконають свою доходну частину. Коли у минулому році фінансисти громад формували бюджети на 2023 рік, ми обумовлювали: не розраховувати на надходження від військовиків, тримати як НЗ (недоторканний запас) для потреб військових. Складна ситуація склалася у Золотоніській громаді, бо це були сплановані кошти. Легше тим громадам, де вони вважалися тичасовими.
На фініші 2023-го ми передивилися свої видатки. Визнаємо, у деякій мірі до цього підштовхнула громадськість. Це добре, коли громадськість свідома, а не керована нездоровими емоціями, на хайпі. Пригадую зустріч керівництва військової адміністрації та Золотоніської громади з активними золотонісцями. Це було емоційно важко, але повчально. Бо ми бачимо одну сторону медалі, а люди – іншу. Винесли користь і позитив. Але прикро, що деякі політичні сили просто користувалися цим моментом.
Моя позиція: громада повинна й далі розвиватися. Нам все ж таки потрібно ремонтувати дороги. Зізнаюся, коли хлопці приїздять з фронту на поховання, а від дороги суцільні вибої – стає соромно. Не за те воюють наші воїни.
Днями зателефонував старший брат мого чоловіка. Він на передовій. «Ми будемо воювати і стояти, щоб ви могли заробляти і нам допомагати».
Спілкуюся з багатьма командирами. Вони з розумінням ставляться до того, що якою б заможною не була громада, вона не зможе придбати військову техніку чи військове обладнання. Під силу придбати певну кількість дронів, рацій, виділити субвенцію.
Понад 660 днів війни. Усі вже втомилися. Втомилися допомагати, донатити, проводити збори. Але, буває, що людям достатньо якогось запалу і вони знову активізуються. Наразі територіальні громади – ініціативні та дієві. Змушую їх показувати свою роботу. Це не піар, це заклик до дії інших власним прикладом і презентація діяльності органів самоврядування. Не всі розуміють специфіку роботи виконавчої гілки влади. Хто не знає законодавства, хто не стикався з цією роботою - не може збагнути щоденне навантаження на службовців військової адміністрації. «За наші податки…» Хочу наголосити: ми теж платимо податки. Які б там не були роздуті апарати (на думку критиканів), але функцію свою ми виконуємо. Хочу спростувати термін «чиновники-дармоїди». Є робота, про яку ми можемо прозвітуватися, а є така, яку не можна оприлюднювати у воєнний час. Але територіальні громади виконують поставлені задачі.
2023 рік завершується. І я вдячна усім керівникам громад за те, що утримали тил, що допомагали Збройним Силам та Силам оборони. Дякую Службі безпеки України та Золотоніському відділу поліції за те, що вони якісно виконують свої обов’язки, яких нині на них покладено значно більше. Зауважу, що силові структури теж підпали мобілізації.
Вважаю, що 23-ій ми пройшли важко, але згуртовано. Тішить, що у громадах панує здорова ініціатива. Тому, правдами-неправдами ми зробили дороги в селах, попри критику обладнали укриття, допомагали Збройним Силам. Тил робить усе можливе. Проводили державні свята, вшановували загиблих захисників, людей старшого покоління… Усе, за що стоять на передовій наші хлопці, ми тут тримаємо.
23-ій пройшли успішно. Без боргів, гучних кримінальних справ.
Чим запам’ятається другий рік повномасштабної війни? Чим він для Вас особливий?
- Не дивлячись на те, що велика кількість людей забула про війну і почала гратися в політику, ми витримали удар: суспільство поділилося. На початку 2022-го усі згрупувалися, бо боялися і не знали що буде далі. А от уже в 23-му розслабилися: з’явилися крикуни, мітингувальники, псевдоактивісти. Ми вистояли перед їхнім натиском.
Не нам тут, в тилу, вказувати військово-політичному керівництву держави, як краще працювати. У них є свої плани, своя тактика і вони знають, куди рухатися. Цих планів ми не знаємо і не можемо на них впливати, але поступально виконуючи поставлені задачі, ми допомагаємо їх втілювати: чи це реабілітаційні центри, чи мобілізація, чи забезпечення ЗСУ…
Пишаюся тим, що попри всілякі труднощі, жоден керівник громади, жоден староста не склав свої повноваження. За виключенням мобілізації. Не здалася і я! Голова Новодмитрівської громади намагається поновити свої повноваження у судовому порядку, оскільки сесія була проведена з порушеннями. Тобто, ми не боїмося брати відповідальності на себе, не лякаємося труднощів і нових викликів. Якщо я порушила закон, то нестиму відповідальність.
Як вдалося консолідувати бізнес в єдину ударну потужну силу?
- Важко. Бо й бізнесу нині нелегко: їхня продукція реалізується за заниженими цінами. Є керівники підприємств, організацій, установ, які на зібраннях переконують, що вже багато зробили для ЗСУ. «Я не звик хвалитися!» Тут питання не у вихвалянні, а в реальній роботі, яку треба показувати. Є керівники бізнесу, які обрали таку лінію: ми долучаємося, як всі – так і ми. Є керівники, які беруть на себе посильні задачі. Згадаємо село Миколаївка на Херсонщині, яке Золотоніщина відбудовує після деокупації. Частина бізнесу включилася у відбудову села, частина – у придбання пікапів для новосформованого зенітно-ракетного підрозділу, частина – готова допомагати адресно. Мені приємно визнавати, що бізнес нині усвідомлює: завдячуючи захисникам, вони можуть обробляти землю, збирати врожай, отримувати прибуток.
Для відвідин Херсонщини запрошувала представників бізнесу. Вони бачили забур’янені поля, незібраний врожай соняха, частково оброблене поле, яке фермер розмінував самотужки, на свій страх і ризик. Живе спілкування із фермером Світланою із Миколаївки, яка втратила тваринницьку ферму, бо корів окупанти розстріляли, а орендована земля – замінована, і жінка планує своє життя на 2 тисячі гривень державних виплат – діє, як холодний душ.
Без прізвищ. Але бізнес, на який не покладали надій, теж доєднався і суттєво допомагає власною чи закупленою технікою. Таке розуміння безцінне. Понад 350 с/г підприємств – СТОВ та фермерів у Золотоніському районі. Працюємо індивідуально. Ще до спільної роботи треба залучити і дрібних фермерів-одноосібників, які так само мають прибутки від землі, забезпечують свої родини. Але ж і користуються під’їзними дорогами, ремонт яких забезпечили сільськогосподарські товариства. Тому в цьому напрямку ще будемо працювати. Уже знаю і маю важелі впливу на цю категорію людей.
Мобілізація. Як будемо обробляти землю, критичну інфраструктуру, якщо вже нині не вистачає чоловічих рук?
- Питання мобілізації надскладне в аграрному та промисловому секторі. До його вирішення підходимо індивідуально. З керівниками узгодили, що є незамінні висококваліфіковані спеціалісти. Але ж без охоронців, сторожів можна обійтися. Бо ті, хто вже 1,5 року на війні повинні перепочити. Можливо, серед них є комбайнери, трактористи, які з таким же успіхом вирощуватимуть врожай. Кілька місяців тому на економічному форумі, який організувала Черкаська обласна військова адміністрація, говорили, що бізнесу варто підлаштовувати техніку під демобілізованих після поранень. Між мобілізованими міста і села великий дисбаланс. Бо є бронь на барменах, офіціантах, мангальщиках, сушистах. Важливо, щоб роль жінки в аграрному секторі мала заслужену оцінку. Є жінки на фронті, воюють, управляють дронами. То хіба не може жінка сісти за кермо комбайна? Керівники повинні уже сьогодні робити висновки, переусвідомлення цього неминучого факту. У цьому повинен бути зацікавлений і Центр зайнятості, і АПК, і внутрішньо переміщені особи. Це всесторонній підхід.
Патріотизм – це не заклики у соцмережах з дивану, вишиванки та одноразовий донат. Це добровільна явка у військкомат, бо в армії будь-які професії потрібні: і куховарити, і окопи копати, і побут облаштовувати, і техніку ремонтувати. Реальний патріотизм зняв би багато питань. Не було б ухилянтів, претензій чи правильно військкомат вручає повістки, поспішних шлюбів з усиновленням кількох дітей, чи законно отримана група інвалідності та запевнення адвокатів «ми вас відстоїмо». Є Указ Президента про введення воєнного стану, є Указ про мобілізацію, які повинен виконувати кожен військовозобов’язаний чоловік віком від 18 до 60 років. Щотижня проводимо наради з питання мобілізації з головами громад та силовими структурами. Мене запитують: «А якщо повістка прийде вашому чоловіку?» То й він піде воювати. За сина, за матір. Часто насідають думки про власну мобілізацію. Я вже на півдорозі до Центру комплектації. Коли прийму остаточне рішення – зупинити не зможе ніхто. Головне, бажання і усвідомлення: якщо не я, то хто. Повістка - це не квиток на війну. Це похід у військкомат для уточнення військово-облікових даних. Можливо, у людини є відстрочка чи пільга, а може й інвалідність.
Є традиція: у новий рік – без боргів. Чи є у Вас борги, або що не вдалося зробити у році, що закінчується?
- Податковий борг, допущений попередніми керівниками, як шлейф тягнеться за нами з року в рік. Половину суми нам вдалося погасити. А от частина ще висить. Враховуючи, що адміністрація фінансується суто на заробітну плату та енергоносії і через відсутність районного бюджету - ми не можемо ні юридично, ні фізично закрити цей багаторічний борг. Моя думка: люди, котрі допустили цю заборгованість на 1 млн 200 тисяч гривень, повинні нести кримінальну відповідальність.
І основний борг - перед Силами оборони! Їм ми повинні допомагати завжди. Намагаємося частіше відвідати родини загиблих, допомогти їм у розв’язанні соціальних та побутових проблем, підтримати ментально.
І зобов’язання перед новосформованим підрозділом, що захищатиме критичну інфраструктуру у районі: треба максимально швидко забезпечити військових усім необхідним, що надійшло у запиті. Це пікапи, що спільно із бізнесом і громадами придбаваємо, обладнання та устаткування. Якщо у грудні не встигнемо, то на початку січня обов’язково закриємо цю потребу.
Як плануєте працювати у 2024 році, коли бюджет кожної громади буде урізаний? З яких ресурсів черпатимете кошти на утримання апарату та допомогу ЗСУ? Чи застраховані від повторення громадської акції з питанням «Де була Тернова»?
- У перші дні війни було багато організаційної роботи, яку треба було виконати моментально, в авральному порядку, із забороною документування та висвітлення. Потім уже виробилося постійне воєнне русло з чіткими завданнями, зобов’язаннями, забезпеченням, розселенням…Іноді доводилося допомагати командирам підрозділів всупереч законам… Розповісти мітингувальникам хотілося про ці напружені дні, але чи почують… Головне, що в мене совість чиста.
Якби були районні бюджети, ми могли б забезпечувати бодай частково військові підрозділи. На жаль, їх нема. Нам залишається йти з простягнутою рукою до громад, до бізнесу, до волонтерів і нести свою головну місію - об’єднання і координація.
У кожній громаді проживають внутрішньо переміщені, яких треба забезпечувати. Є цивільне населення: інтернати, де проживають самотні, хворі пенсіонери, є школи, садочки, пенсіонери, діти загиблих та захисників та інші верстви, про яких у кожній громаді мусять піклуватися. Бюджети мізерні. Хочемо разом з фіскальною службою відновити «Круглі столи» з керівниками громад для розуміння, з яким кошторисом громади йтимуть у 2024-ий рік: чим наповнюватимуть, куди і скільки витрачатимуть, у тому числі на підтримку ЗСУ.
Ключові напрямки роботи голови РВА?
- Обороноздатність району, підтримка Збройних Сил, внутрішньо переміщені особи, забезпечення життєдіяльності району, наповнення бюджетів усіх рівнів (місцеві бюджети). Обов’язків побільшало, бо є така система «терміново» і «треба на вчора”. Робимо й те, що не входить в наші обов’язки. Щоби імідж Золотоніського району був достойним на рівні області і України в цілому. Мрію, щоби на рівні держави нарешті прописали наші посадові обов’язки як військових адміністрацій. Бо після переформатування цей момент упустили.
Посада змусила мене здобувати додаткову освіту юриста. Нині відчуваю потребу у навчанні на військовій кафедрі, щоби бути з командирами підрозділі в на одній хвилі щодо забезпечення і потреб.
Що вибиває з колії?
- Повітряна тривога. Особливо вночі. Ніколи не сплю, чи то тривога 5 хвилин чи 2-3 години. Постійно на зв’язку із силовими структурами і службами. Щоби вчасно зорієнтуватися і моментально зреагувати у будь-якому випадку. Маючи приліт в Умань, розумію – це людські життя, безпека. Тому відповідальність зобов’язує. Ми не застраховані від прильотів чи падінь уламків. Засинаю не після відбою, а після звіту чергових усіх служб. Коли в районі справді тривога пройшла без наслідків. Навіть без нічних тривог, щоранку о 5-ій годині отримую повідомлення-зведення від поліції, надзвичайників, медиків про події в районі. Тому, інколи, хочеться просто виспатися.
Відслідковуючи Ваше тижневе навантаження: наради, зустрічі, засідання – будні, відвідини родин загиблих, людей з особливими потребами, культурні заходи - у вихідні, чи не вважаєте за доцільне перекладати участь у неофіційних заходах на своїх підлеглих-чоловіків?
- Перефразую Ніколо Макіавеллі. Короля робить свита, а Тернову - команда. Мої заступники виконують шалений обсяг роботи. Вони люди немедійні, особи другого плану. Але моя надійна опора.
Я – місцева і мені тут, із золотонісцями, жити. Заходи на Чорнобаївщині, Драбівщині у вихідні – це моє перезавантаження. Полюбила футбол і греко-римську боротьбу, бо їдуть спортсмени з інших областей. Полюбила шахові турніри, бо люди цим горять. 6 грудня у Новодмитрівській громаді відвідала 3-річну Яринку – донечку загиблого Сергія Юрчика. Ця дитина щиро зраділа гостям, показала свої іграшки. Ми обидві отримали задоволення від спілкування. Я зрозуміла: усе, що роблю, заради чого тримаюся – того варте!
І хто б що мені не закидав, я – керівник району. Відповідальність – перш за все, перед людьми, перед рідними, перед своєю совістю. Тому намагаюся встигнути скрізь, допомогти усім. Працюю 24/7 і працюватимуть скільки вистачить сил. Служу народу, служу людям!
Першого січня на календарі з’явиться 2024-ий. Без святкувань. Тривожно і обнадійливо. Що хотіли б побажати нашим читачам?
- Щоб переломне 1 січня, понеділок, став переломним у головах наших людей. Щоб ми відклали в сторону політичну приналежність, власні амбіції, щоб об’єдналися, згуртувалися, як у перші дні війни, і стали пліч-о-пліч для досягнення спільної мети – Перемоги українського народу. Перемоги не фізичної, її нам здобудуть військові. Перемоги ментальної, у нашій свідомості, наших вчинках. Щоб 1 січня стало новим етапом на шляху до свідомого переродження кожного. Тим чистим аркушем, де будемо писати нашу нову історію, здобуту нами самими у фізичній, ментальній, інформаційній площині.
Витримки нам усім і віри в себе!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
