Микола Храмота народився у Золотоноші. Йому 30. Навчався в золотоніській школі №3, потім в Харківському індустріально-педагогічному технікумі. У цивільному житті героя сьогоднішньої нашої розповіді багато хто знає, як колишнього майстра з виробничого навчання Золотоніського професійного ліцею.
У 2017-му пішов на строкову службу до Національної гвардії України. Саме відбуваючи «срочку» почали з’являтись перші думки: побувати в зоні проведення антитерористичної операції.
Там отримав свій позивний – «Кокс» - з лукавою посмішкою розповідає боєць:
- Дали мені такий позивний за те, що допомагав місцевим на Донбасі розвантажувати вугілля з шахт. Таке маленьке, як говорили хлопці, коксоподібне. Так і став я Колею – Коксом.
В цьому ж 2017 році пішов на ДМБ, почав працювати в Києві на будівництві.
- До речі, днів 10 звикав до нового фаху. Пентхауси будували на 10 поверсі, а я ж висоти боюся, капець…
Потім влаштувався водієм. У рідному місті зустрів свою майбутню дружину Анастасію. Зараз закохані вже одружені. Дружина-красуня теж має бойовий характер, бо вже навіть збилася з рахунку скільки разів і сама побувала на буремному Сході.
Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в Києві:
- Перша думка яка? Ну як в будь-якого нормального чоловіка – захистити свій дім, державу, родину. Не знаю, чи можна розповідати таке чи ні, але щоб добратися в Золотоношу до військкомату – вкрав 40 літрів бензину. 20 собі і 20 напарнику, щоб можна було доїхати з паралізованого Києва.
Так наш Кокс став бійцем 157 батальйону 118 бригади сил ТрО. Спочатку був розвідником, а після того, як розтягнув декілька разів сухожилля на нозі, чоловіка перевели в сапери.
Найбільшою проблемою цієї кровопролитної війни наш герой вважає людську недбалість, байдужість та некомпетентність, яка інколи вартує багатьох дарма втрачених життів.
- Коли приїжджаю додому, часто чую від людей: усі кругом погані, усе погано, кредити, безлад в державі, якісь проблеми на побутовому рівні. Для мене це все не проблеми. Люди не тим зайняті, не розуміють з яких ситуацій справді немає виходу.
Але крім нашого тилу, який звик кругом і у всьому шукати зраду, добивають безглузді призначення командирами людей, які не знають реальної ціни своїх рішень, не мають мотивації, не розуміють новітніх правил ведення війни, бо їх вчили цій нелегкій справі ще при Союзі.
- Як тобі правильно сказати? Не можна на посаду акули ставити тюльку. І вона заправляє там по-своєму і нікому не дає нормально працювати. От і все. Це в дійсності так і дуже масово.
Ось це найголовніша біда. Людей можна пробачити ще якось, як пише Євангеліє від Луки : « …пробач їх, тому що вони не відають, що роблять». Інші ж добре відають, але приймають рішення наперекір своїй совісті та законам війни.
Зараз наш герой знаходиться на коротенькому відпочинку після поранення, яке отримав на Донеччині. Посікло осколками. 5 днів перепочинку і знову до бою. «Хто як не ми ?» – говорить боєць.
- Але якщо серйозно, то вмотивованих солдатів, на жаль, майже не лишилося. І це величезна біда. На даний час люди, які поряд, не хочуть захищати навіть своє життя. Вони втомились колосально, не так як «нитіки» в тилових містах. І якби кожна людина, яка зараз вдома, дивлячись по ящику свій новинний телемарафон задумалась. Стоп. Справді задумалась. Чи так воно має бути все в цій війні і в державі? Тоді можливо б все змінилось, але зараз …Ми закінчуємось. Ті, що були найбільш вмотивованими і зарядженими на Перемогу ... А хто прийде замість нас? Ті хто 10 чи 2 роки не йшов, а тепер з-під нагайки буде стояти на смерть? Перспектива не дуже…От і подумайте…
У нас одна країна, один дім, одна родина, одна біда на всіх. Куди нам бігти? І на кого жалітись? Треба відкрити очі, вуха і гаманці!
Люди, схаменіться, кому буде потрібен ваш Різдвяний стіл, якщо за ним не буде рідних і друзів, яких вже ніколи не повернеш і не загадаєш на Новий Рік! Оберігайте, любіть, допомагайте один одному! І в першу чергу бережіть життя кожного Захисника. Донатьте, збирайте, консервуйте, печіть, обізвіться добрим словом до людини в формі. Лиш тоді все буде Україна. Коли ми, нарешті, усвідомимо справжню цінність тих, хто поряд, хто кожного дня береже нас з вами!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
