Дитинство Артема Мізгірьова пройшло у Золотоноші. Тут він народився на зламі 90-х, тут закінчив школу на Зозулівці. 24 лютого війна застала 34-річного чоловіка на робочому місці. Працював Артем в охороні на підприємстві «Роял Фрут Гарден іст».
- У мене завжди загострене почуття справедливості, тому ніяких сумнівів не було. Це вони прийшли на нашу землю. Боятись треба їм, російським поганцям-окупантам, – згадує Артем.
Починав свій шлях у військах протиповітряної оборони, а з 7 жовтня 2022 року почав нести службу в піхоті 58-ої бригади. «Малюк» з побратимами тримали оборону Великої Димерки, що під Києвом. Потім Оріхів, Гуляйполе, Куп’янськ, Срібний ліс біля Кремінної. Зараз, через поранення, на «передок» не беруть. Військовик служить на Сумщині.
- Що змусило взятися за зброю? Ненависть до окупантів та бажання захистити свою сім’ю. Це без ніяких обговорень. Я думаю, що більшість наших захисників спочатку йшла за свою родину, щоб зберегти найцінніше. А найцінніше – сім’я. Це розумієш тут, як ніде і ніколи. Взагалі тримаюсь і тримався тільки завдяки підтримці мами, моєї дівчини, побратимів…
Як розповідає Артем, найскладніше на цій жорстокій війні – втрата побратимів. До цього неможливо звикнути. Це найтяжче. Можливо, його вважають дивакуватим, але він намагається уникати знайомств з новими мобілізованими, щоб ні до кого не звикати, ні до кого не прив’язуватися…
- За 2 роки війни було багато чого. Поганих історій багато, але згадувати їх зовсім не хочеться. Але, я бачив єдність. І з тих пір знаю не на словах, що це таке. Коли ми виїжджали на одну із позицій займати оборону, хлопці наїхали БТРом на якийсь пеньок в посадці. Машина застряла. Ну от стала, як вкопана, і все. Дьоргали його чим хочеш і як хочеш. І ніяк. Командир роти наказав, щоб ми всі повертались в село на позиції підрозділу. А він і ще кілька командирів залишаються біля техніки. Але всі, як один, відмовилися кидати командирів, поки не витягнемо БТР. От тоді я вперше побачив, що таке справжня єдність! Разом і до кінця!
Артем намагається розтлумачити головну різницю між загарбниками і захисниками:
- Вони сюди прийшли красти і руйнувати. Ми ж стоїмо на смерть за свій дім, свою країну, своїх дітей, свою національну ідентичність. За право називатись українцями і за те, щоб наші діти не соромились говорити рідною мовою. Щоб ні одна східна наволоч ніколи більше не змусила будь-кого соромитись того, що ми є українці!
Символічно, що з таким мужнім і впевненим у собі і своїй позиції воїном, ми спілкувались у ювілейну річницю Дня Гідності і Свободи. У розмові з Артемом її відчуваєш навіть через стільникові лабіринти і відстань. Ворог намагається нас перемогти чисельністю, кількістю зброї та гарматного м’яса. Та український дух, замішаний на козацькому тісті і настояний на хмелю Чумацького шляху не перемогти нікому і ніколи.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
