У п’ятницю, 6 жовтня, дорога золотоніських волонтерів пролягла на південь – до сонячної Одеси, де несуть нелегку службу наші захисники. Тандем Олексій Васильченко-ГО «Команда Войцехівського» підготували та передали військовикам вже 30-ий автомобіль. Цього разу це був КІА Соренто. У мандрівку відправилися волонтери – Сергій Кузнєцов, Андрій Штанько та підприємець Сергій Мєшков, для якого ця поїздка була першою, але стала знаковою і пам’ятною – він отримав позивний «Фартовий».
Виїхали о 5-ій ранку. Об 11-ій вже були в Одесі. Дорогою тестували як веде себе авто на трасі, як набирає швидкість, чи не «їсть» масло, чи в нормі витрата пального. Навіть найменший сумнів перевіряли, аби передати автівку у найкращому стані, щоби у військових згодом не було ніяких претензій та проблем.
В обумовленому місці нас зустріли вояки. Обидва красиві і підтягнуті. «Це батько і син», - відрекомендував давніх друзів Сергій Кузнєцов. Їхня схожість проглядалася в усьому – манері спілкування, щирості, відкритості, вишколеності. Тільки у 25-річного Віталика борода була чорна, а у Валерія – сива. Віталій - кадровий військовий, закінчив Харківський вуз. Батько мобілізувався добровільно, коли на Україну ступила нога загарбника. Заради цього вони з дружиною повернулися з Чехії, де жили й працювали. Тож разом зі своїми чоловіками несе службу і мама Алла.
На передачу авто прибув і начальник штабу. Він – однокурсник Віталія. Волею долі та згідно з наказами командування опинилися в одній військовій частині. Разом вчилися, разом і служать.
Дорога на Одещину – відносно коротша (не 750 км на Донеччину, а тільки 502), мирна і більш комфортна. Мирна, бо на трасі не зустрічаєш військову техніку і не блискають маячки «швидких». Комфортна, бо не зрита гусеницями танків, не залатана, а рівна і якісно заасфальтована.
Ближче до Одеси – торгові ятки із овочами: дині, кавуни, цибуля, перець, баклажани. Як і до війни… У полях ще стоїть не зібрана кукурудза на зерно. У Кривому озері у степах – сівалки та спецтехніка із зерном. Сіють озимі культури. Попри воєнний стан, попри прильоти і напругу… Спали чи сиділи в укриттях вночі, вранці – за кермо і в поле. Щоби в українців був хліб!
Одеса живе своїм бурхливим життям. На вулицях багато транспорту, гуркочуть трамвайчики з пасажирами. На узбережжі - прогулюються одесити з дітьми, для яких працюють атракціони. От тільки колючий загороджуючий дріт вздовж берега нагадує про страшний небезпечний час. І вражаюче сусідство квітучих хризантем і крученого дроту не вписується у відпочинкову атмосферу…
Віталій має 2-х дітей і ще 2-х племінників. Він чітко усвідомлює, за кого і за що він стоїть. Про патріотизм і віддану любов до батьківщини не розповідає, це відчувається у його відношенні до обраної військової справи. Їхній викладач, який побачив своїх випускників у військовому спорядженні на фото (змужнілих, бородатих), зауважив: «Стали справжніми вовками!» Віталій та його батько-підлеглий залишили «Златокраянам» автографи на редакційному прапорі. «Актор» - позивний.
-Чому «Актор»? Це довга історія, - усміхається хлопець. – Розкажу наступного разу.
З одеськими захисниками почували себе захищеними і впевненими. Близько 4 годин спілкування (між постійними телефонними дзвінками) мелькнули, як сонячна доріжка на гладі моря за вікном авто.
Дорога додому - обмін враженнями та телефонні дзвінки-вдячність від вояків за автомобіль, який вони вже встигли протестувати. У душі відчуття – нашої волонтерсько-вояцької родини додалося. У молитвах звучатимуть імена одеських захисників, які тримають небо.
Біля Шполи – коротка зупинка. Тут у 2021-му з нагоди 30-річчя Незалежності України на місці інформаційного знаку «Географічний центр України» створили сучасний артоб’єкт. 25 крил символізують області країни і Автономну республіку Крим. У центрі - символічне серце, що пульсує. Цей пульс чутно крізь динаміки. На високому флагштоці розвівається найбільший стяг в області. Восьма вечора. Темно. Але білі крила та прапор видно здалеку. Авто подорожніх паркуються та від’їжджають. Поруч – молода сім’я. Мама бере дівчинку на руки, щоб вона краще роздивилася макет серця. «Мамо, воно б’ється!” – лунає дитячий голос у сутінках…
Українське серце б’ється! І немає в світі сили, яка б могла, бодай на мить, зупинити його розмірений ритм!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
