Від любові до ненависті один крок, чи якось так лунає знайома усім приказка. Власне, як із найкращих союзників і ледь не країн-побратимів можна перейти до статусу економічного протистояння, якщо не сказати економічної війни, - пояснити важко, уявити ще складніше. Проте, битви за сільськогосподарський ринок двох близьких країн східної Європи ще той гордіїв вузол. То чим же викликано таке палке і загрозливе для майбутніх взаємин України та Польщі протистояння, а головне – чим це може окошитися нам у процесі російсько-української війни: давайте проаналізуємо.
Претексти протистояння: що трапилося?
Зав’язалася вся ця катавасія через фермерський ринок, зокрема – зернову продукцію. Як ми можемо пам’ятати, 17 липня росія вийшла із зернової угоди, що значною мірою ускладнило процес експорту українського зерна. На тлі цього прем’єр Польщі Моравецький, свідомо або ж несвідомо підіграючи владіміру путіну, виступив із заявою про подовження заборони на імпорт українського зерна і після 15 вересня.
Чому «і після 15 вересня»? Тому що ще у квітні 2023 поляки зробили це вперше. Єврокомісія тоді підтримала цю заборону (після протестів польських фермерів), термін якої спливав саме 15 вересня. За цей час поляки, згідно із заявами президента Анджея Дуди, мали врегулювати внутрішні питання та адаптувати свій ринок для продовження вільної торгівлі. Такий компроміс влаштовував усіх (принаймні кращої перспективи не спостерігалося).
Однак польські політики керувалися насамперед не питанням, чи потрібна на їхньому ринку українська сільськогосподарська продукція, а передвиборчими міркуваннями. Права партія «Право і справедливість», яка формує нинішній польський уряд, розкрутила цей маховик на повну.
Заборона імпорту нашої продукції фактично навіть не є плодом польсько-українських взаємин, а є лише сурогатом бажання зберегти владу. Але представники цієї самої влади у Польщі щиро та завзято намагаються маскувати таке своє бажання буцімто думками і переживаннями за польських фермерів і міркуваннями щодо захисту національних інтересів.
Утім у липні, після рішення Єврокомісії не продовжувати обмеження на імпорт української агропродукції, Польща, Угорщина та Словаччина оголосили про намір ввести односторонні обмеження, що цілком і повністю порушує абсолютно всі усталені норми щодо вільної торгівлі країн Європейського союзу.
І що це як не популізм, адже ми ще й близько не підійшли до стадії вступу, статус країна-кандидат може триматися роками, якщо не десятиліття і більше.
Ба більше, з якого дива полякам начебто буде гірше від української продукції? Можливо, десь і з’явиться конкуренція для польських фермерів, але ж пересічний польський громадян навпаки матиме більше зиску — зниження ціни на банальне повсякденне харчування. Тому за чиї права і добробут «борються» окремі польські політики – не дуже зрозуміло.
Як наголосили у Польщі, ці кроки «не проти українців, а для польських фермерів». Ось така оказія триває з квітня 2023 року: час від часу спалахуючи з новою силою, а подекуди доходячи до абсурду, на штиб викликів дипломатів з обох сторін тощо.
На думку Віталія Портникова, усі польські досягнення (і економічні, і політичні) напряму пов’язані насамперед із тим, що Польща – член ЄС. А тому їй слід би було виявляти належну шану до Єврокомісії та до тих постулатів, які сповідує союз. Будь-яка інша позиція – це якраз таки і є зрада політичних інтересів країни на користь власних політичних амбіцій окремих політиків. Саме вміння визначати це і діяти відповідно, на думку політолога, відрізняє «політиків» і «державних діячів».
Можна скільки завгодно разів пропонувати українцям дякувати полякам за підтримку, що безумовно необхідно робити, оскільки Польща є важливою країною-хабом для допомоги нашим громадянам і нашій країні, зокрема, озброєнням… проте це не змінить того, що коли прихильність польських політиків до власних фермерів напряму збігається (і у намірах, і у часовому проміжку) із прихильністю росії знищити український аграрний ринок – для поляків настає час замислитися, чиї ж насправді інтереси вони захищають тими чи іншими рішеннями: фермера десь під Вроцлавом і під Краковом, або все ж таки точно НЕ фермера на Красній площі. Чи розуміє це населення Польщі – питання складне і без відповіді, проте що це усвідомлює кожен більш-менш великий польський політик – сумнівів не виникає.
Вибори – це святе, чи таки ми – невдячні?
За декілька тижнів, а саме 15 жовтня 2023, на Польщу чекають вибори до Сейму. А відповідно – наразі триває активна до них підготовка та передвиборча агітація. Зокрема, дуже гучно лунають голоси «правих» політичних сил. Ось чому польські політики все частіше “розкривають” загрози для їхніх фермерів, а натомість відверто спекулюють. Ну ви маєте пам’ятати, це щось із жанру “підіймемо пенсії, скасуємо податки…”. Що не скажуть аби дійти до тієї політичної арени?!
Того ж дня з’явилася заява представника польського уряду Мюллера про припинення допомоги українським біженцям з 2024 року. Тут варто зробити ремарку, що ніхто і не зобов’язаний надавати таку допомогу, а польська економіка не гумова (а також, ніхто не заважає українцям перестати гратися в ці дурні ігри і повернутися на відносно мирні терени рідної держави). Проте разом з тим, українці багато років були тими, хто приїздив до Польщі і працював на їхню економіку, на заміну тим полякам, які своєю чергою їхали на заробітки до Німеччини, Британії тощо.
Перепалка продовжилася і була підтримана вже нашою стороною: «Україна введе найближчими днями ембарго на цибулю, помідори, капусту та яблука з Польщі у відповідь на заборону імпорту українських товарів», — сказав заступник міністра економіки та торгівлі України Тарас Качка.
На думку більшості експертів, зокрема, Євгена Магди (український політолог, виконавчий директор Інституту світової політики) та Віталія Портникова (публіцист, письменник, журналіст, політолог), які висловлюються на поточну тему у своїх інтерв’ю та особистих блогах, ця гаряча фаза протистояння обумовлена насамперед саме виборчими процесами і нічим іншим. Усе, що супроводжує вибори – радше білий шум навколо, який має затихнути з часом.
Таку ж думку висловлює і секретар РНБО Олексій Данілов: “На території Польщі відбувається дуже потужна виборча кампанія. Ми в жодному разі не втручаємося в політичне життя поляків. Вони самостійно мають вирішувати, за кого голосувати. І ми б дуже хотіли, щоб якомога скоріше це голосування вже відбулося, щоб у Польщі відбулися вибори. І щоб цей градус, який піднявся максимально високо, був понижений. Майте на увазі, що дуже багато процесів, на превеликий жаль, відбуваються саме з точки зору внутрішньої політики. От і чому ми кажемо, що вкрай небезпечно на території нашої країни під час війни проводити вибори. Вибори — це завжди напруга, з'ясування стосунків, боротьба представників тих чи інших політичних партій за виборця,” — прокоментував секретар.
Данілов також наголосив, що український фактор буде присутній не лише на виборах у Польщі, а й в Сполучених Штатах, Великій Британії та Німеччині. Втім, він припускає: щойно завершаться передвиборчі дебати в Польщі, Україна та Польща зможуть повернутися до абсолютно нормальних відносин.
Адже польській політичній еліті давно потрібно було усвідомити, що за Україну потрібно боротися не лише за допомогою гучних слів і закликів до держав західної Європи щодо підтримки українського народу. Іноді доводиться знаходити у собі сили приносити жертви для цієї спільної боротьби і переконувати у цьому своїх громадян, навіть якщо це може спричинити електоральні проблеми.
Чи правильно реагує Україна: чи не шкодимо ми самі собі?
Можливо, Україна зараз не на апогеї своєї економічної форми, проте виникає логічне запитання на тлі цього: а чи ніхто не прив’язує нам додаткове каміння до ніг? Якщо Україна вважає, що Польща, Угорщина та Словаччина порушили рішення Єврокомісії, а вони – навпаки – нехай це вирішить суд. Тому коли всередині нашої країни починають лунати заяви на штиб «а що, ми же відбилися від росії і Польща та інші нам не потрібні» — це, щонайменше, безглуздо, оскільки занадто поверхнево і позбавлено будь-якої візії бодай на прийдешнє майбутнє, а також, наглухо позбавлене політичного розуміння світу, зокрема, принципів Європи та вибудуваного нею економічного союзу.
Угода про асоціацію з ЄС передбачає вільне постачання сільськогосподарської продукції на ринки країн цього самого союзу. І Польща була одним із з найбільш затятих прихильників того, щоб цю угоду з Україною таки підписали, про що тривали дебати і звернення від поляків ще за часів Януковича. Але було це тоді, коли ми відправляли левову частку своєї продукції Чорним морем. Коли ж припекло і Польща на собі відчула цей транзит – дали задню. І перемовини з Єврокомісією за участі України та Польщі, Угорщини та Словаччини дали результат, з яким усі погодилися, були встановлені відповідні обмеження, проте коли настав час їх позбутися – наші сусіди вирішили фактично не підкоритися рішенню вищої європейської інстанції (і порушили її директиви, опираючись на те, що начебто завчасно про це попередили, що так не працює). То чому ж тоді вчинки України відносно цього є хибними чи неправильними?
«Проблема з темою імпорту українського зерна знову починається як пропаганда з боку російської держави. Сьогодні з дозволом на імпорт українського зерна, місцеві виробники заробляють більше, ніж у 2021 році. У 2021 прибуток був менший, але цей протест зараз має політичну мету. Вони намагаються дестабілізувати чіткий проєвропейський напрямок Болгарії», – зазначив міністр.
У Болгарії також громадянам (фермерам) нагадав про повагу до рішень Єврокомісії і прем’єр міністр, який наголосив, що все їхнє економічне благополуччя напряму зав’язане саме на економічних дотаціях ЄС. І тому, коли Єврокомісія ухвалює якесь рішення, люди, які у дуже багато чому зобов’язані ЄС, мали би шанувати ці директиви, а не чинити так, як Польща та ще кілька інших країн.
Висновки
Отож, підсумовуючи все сказане вище, та не заглиблюючись у ще більше непотрібних деталей і кожен обмін «образами» між Україною та Польщею, можна сказати наступне: всі польські апеляції до того, що українці невдячні – це фактично заклик від барина до холопа, мовляв, мовчіть і тіштеся, що ми на вашому боці, проте разом з тим – Україна є самостійною і суверенною державою зі своїми інтересами, а тому – «огризається». Польські заклики орієнтовані на пересічного українця, який мислить категорією «вони за нас, тож нам слід мовчати», проте не мають ніц спільного з реальною ситуацією.
Перспектива у цього “протистояння” дуже проста: Єврокомісія визнає наше право на ринок країн ЄС, а Польща напряму порушує директиви цієї комісії. Найбільш імовірно, що саме на нашу користь буде рішення у поточному судовому процесі, проте чи буде це каменем спотикання після того, як вибори у Польщі врешті-решт відбудуться? Можливо, на рівні окремих політиків, проте не на рівні відносин країна-країна. Польські політики можуть мати скільки завгодно амбіцій і входити у нерозсудливу опалу під час виборчих процесів, проте вони не настільки дурні, щоб не розуміти простої істини: програш України у війні означатиме створення на їхніх кордонах ще однієї квазі-держави, а стабільно-хорошому життю польських громадян настане кінець, оскільки гібридна війна зі сторони росії у такому разі не забариться.
Апелювати до того, що Україні потрібно потерпіти і помовчати у час передвиборчої кампанії, адже польська влада має бажання цю владу у себе зберегти – ну тут вже даруйте, ми агітаторами до них не ангажувалися. Тому юридично виправдані вчинки України у відповідь на відверто хуліганські вчинки Польщі – це не зневага і точно не невдячність, а натомість – свідомі політичні рішення, які якраз-таки і вказують на те, що ми є самостійною і суверенною державою, яка готова боротися за власні інтереси на глобальній політичній арені.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
