Золотоніська лікарня. Обідня пора. Досвідчений лікар веде прийом. Крізь відчинене вікно чує звуки музичної апаратури. Глянув у вікно. На центральній площі міста збирається люд. «Невже знову церемонія прощання? Так начебто не сповіщали про загибель когось із золотонісців?! Господи милосердний, вбережи дітей!» Запитав у медсестри, чи не знає, що відбувається на площі. «Та кажуть флешмоб», - відповіла, навівши справки у колег. «Дякувати богу!» - подумав.
Мама маленької танцюристки, що часто виступає не тільки на сцені, але й на міських святкових заходах просто неба, поділилася переживаннями: «Учора прощалися на площі із загиблим воїном, а сьогодні доньці довелося там танцювати… Якось не по-людськи, не по-божому». Жінка переймалася за дитину.
Церемонія прощання, панахида у центрі міста навіть через 520 днів війни не змогла виховати містян, заради яких наші вояки поклали голови. Навіть через 17 місяців кровопролитної війни золотонісці жодного разу не змогли вишикуватися у живий коридор. Скільки людей приходять провести Героя-захисника в останню дорогу? Від сили 40- 60 осіб! Із 30-тисячного міста!!! Решта – торгують, базарують, купують, продають, їдуть, таксують, котять велосипеди з торбами через площу, жують пиріжки… Що там відбувається? Хто в розпачі побивається? Їх не стосується. Це не їхня війна… Щоби зупинити потік транспорту, владці задіюють поліцію! А де ж ваша самосвідомість, люди? Водій в авто сидить-чекає, доки труну занесуть на площу, а далі нервово тисне на газ, аж гума пищить… Кермувальник автобуса гуркоче, бо у нього графік… А в таксиста - замовлення… Прощальне слово побратимів, промову військового капелана й не розчути за гулом машин, що пролітають…
Це так боляче… Боляче! І соромно за наших людей!
На одному із численних засідань топонімічної комісії, до складу якої входять знані і шановані золотонісці – Володимир Ситник, Надія Максименко, Віталій Побиванець, Валентина Заїка, директорка краєзнавчого музею Віта Ямборська запропонувала: «А чи не можна церемонію прощання організувати у Меморіальному парку, де ми вшановуємо пам’ять воїнів АТО, героїв Небесної Сотні, афганців, прикордонників, чорнобильців – усіх, хто свого часу загинув, захищаючи Україну!» «Площа залишиться для урочистостей, а в цьому тихому парку, схованому від міського шуму і гамору, з усіма почестями проводили б Героїв у вічність», - підтримав Віталій Побиванець.
Абсолютно усі присутні визнали цю думку слушною. Взяли пропозицію на контроль секретар міської ради Наталія Сьомак та заступник міського голови Олександр Флоренко. У Меморіальному парку підготували місце для прощальної церемонії. Для зручності заїзду церемоніального спецтранспорту зрівняли асфальтом перехід із дорожнього покриття на алею.
— Так, враховуючи пропозиції містян, ми відремонтували круг, - прокоментував Олександр Флоренко. - Але дай боже, щоб локація не знадобилася для прощання з Героями, а тільки для відпочинку та прогулянок містян і гостей Золотоноші.
На другому пленарному засіданні 32-ої сесії депутати Золотоніської міськради передбачили перший транш коштів – 240 тисяч грн - на виготовлення банерів із зображеннями загиблих золотоніських Захисників України, яких уже 39. Їх встановлять у Меморіальному парку, створивши Алею Слави. Прощаючись із Героєм (але хай усі повернуться живими), кожен мимохіть згадає і вшанує тих, хто загинув за нас, за рідне місто, українську землю.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
