Жнива – слово, яке зберігає в собі традиції сотень поколінь одного хліборобського року, адже коли б він не був, характерний порядок дій та учасники процесу незмінні. Зажинки – це початок збору урожаю.
У селі Піщана цьогоріч аматорський колектив художньої творчості села (працівники та аматори Піщанського СБК) продемонстрував обряд від його початку. На підводі на поле приїхали жниці у супроводі колоритних пісень. Розпочала дійство дівчина з «легкою рукою», адже раніше вона (або бабця) уособлювала «божественного зажинальника», до котрої усі зверталися: «Благослови, Божа Мати, цеє житечко зжати», «Ой дай, Боже, погодоньку, на нашую роботоньку».
Обряд у нас сучасний, тож були залучені і чоловіки. Разом вони і серпом, і косою збирали перший врожай. А самі дівчата склали декілька снопів, які перев’язали стрічками та подарували запрошеним гостям, серед яких були голова військової адміністрації Золотоніської громади Ірина Тернова, заступник міського голови Олександр Флоренко, представники Зорівської та Гельмязівської ОТГ, місцеві підприємці, екологи та аграрії.
Перший зжатий сніп завжди цінувався у народі. Його установлювали на покуті, аби здобути добрий врожай і наступного року. Раніше була популярна ще одна традиція після роботи женці лишали жмуток збіжжя, зв’язували його догори колосками вниз і витрушували зерно на ниву, цим бажаючи врожаю у наступному році. На дійстві теж потрусили зерно, не таким методом, але сподіваємось на добрі врожаї й цього, і наступного року.
Не вистачало тільки сплести вінка із збіжжя та прикрасити його польовими квітами, щоб віднести до хати господаря, передати віночок аби він пригостив женців та похвалив за добру працю. Та хто знає, можливо побачимо це на обряді обжинків.
Місцевий фермер Олексій Васильченко, який зорганізував колоритне дійство, також розповів, чим сьогоденні реалії відрізняються від традиційних, які побутували давно, і звернувся до гостей:
— Я в першу чергу вдячний Збройним силам України, що сьогодні ми можемо показати, як це було колись, як це відбувається зараз. Є можливість – ми повинні працювати. Хто як може, де може. Не боятися інвестувати, адже це наша земля, ми народилися на ній. І саме вона дає розвиток економіці – це варто запам’ятати, — підсумував Олексій Миколайович.
Як наші землі працювали і давали врожай предкам, так і сьогодні годують вже нас – нащадків. Звісно, зміну серпа і коси на комбайн помітно неозброєним оком, але пан Олексій також поділився робочими моментами з обробки землі, посіву та збору врожаїв. Зауваживши, що нині важливо гнатися за якістю, а не кількістю. Таким чином аграрії ніби висловлюють подяку землі, не виснажуючи її надміру. А вона віддячує натомість, про що свідчать золотаві поля пшениці та вистелена білим цвітом гречка. Ви правильно прочитали – гречка!
Такі можливості побачити частинку історії, частинку нашої культурної спадщини нині трапляються чи не раз в ніколи.
Тож бажаємо наснаги і гарних врожаїв нашим фермерам, аби вони доносили культурні цінності ще не одному поколінню наших нащадків.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
