29 квітня особливий день для всіх, хто живе в ритмі танцю. Для тих, хто почувши звуки мелодії, у думках малює рухи нової постановки. Це така особливість хореографів, вони все життя мимоволі смикають плечима чи руками в такт музиці, почувши запальні ноти.
Вступаючи на хореографічне відділення Канівського училища культури і мистецтва, золотоніська випускниця Лариса Дремлюга дуже переживала. Разом з педагогом вона ретельно вивчила танець, відрепетирувала й знала його на зубок. Та тривога не покидала абітурієнтку.
Переглянувши танець, суддівська колегія була здивована рівнем підготовки золотоніської школярки, її твердою базою класичного танцю та знанням спеціалізованої термінології. Запитали: «У кого навчалася?» У відповідь почули: «Людмила Федина» й схвально закивали головами. Учнів Людмили Вікторівни знали й цінували. У результаті Ларису відразу записали на другий курс. Що було дивом дивним для хореографічного відділення.
Такий пам’ятний шматочок якнайкраще ілюструє професійність відомої золотоніської хореографині Людмили Федини. За майже сорок років педагогічного стажу, талановита жінка поставила «в правильну позицію» пів тисячі золотоніських дітей. І ніколи не затримувала лінивих, хоч який би талант не проглядався у дитині.
— Такі діти зазвичай кидають тренування. Я вважаю, що це має йти з глибини душі, цього потрібно бажати самому. Бо це тяжкий труд. Після тренування вони виходять мокрі, втомлені, але вони МОЇ. Звісно мені неприємно, коли вкладаєш у дитя, бачиш ріст, а дівчинка просто зникає. Проте, це нюанси професії. Коли я катаю банки з варенням, вони теж іноді тріскаються. Але нічого страшного, залишаються найкращі. Я не за кількість, а за якість, - акцентує жінка в першу чергу важливість сили характеру й бажання дитини ходити на тренування.
Людмила Федина – випускниця Канівського училища - спочатку працювала методистом у районному Будинку культури. Потім 8 років навчала хореографічного мистецтва коробівських дітей, згодом 18 років пропрацювала у Золотоніській дитячій музичній школі та вже 21 рік як придумує постановки для вихованців Будинку дитячої та юнацької творчості. Наступного року тендітна жінка святкуватиме маленький ювілей - сорок років офіційного педагогічного стажу.
— Ірина Кузнєцова – заступниця директора золотоніської школи мистецтв, Світлана Гонза – викладач по класу хореографії у школі мистецтв і Наталія Кара – викладач хореографії Пальмірської школи – це мої учениці, - з гордістю говорить Людмила Вікторівна. - Я - класичний народник, і дуже люблю національні танці. Це така палітра для польоту фантазії! Ще я свято вірю в те, що танець повинен мати зміст, виражати думку, бути скомпонований, художньо виправданий. Я не люблю просто набір рухів: перекид чи шпагат – це повинно бути все пов’язано єдиною думкою. Має бути глибина художнього твору, цільна композиція танцю.
Наразі у затребуваної тренерки займається 5 груп дітей віком від 6 до 12 років: два потоки молодшої категорії, два середні й один старшої.
— Деякі діти почали ходити до мене ще з садочка, це вже 12 років. І прощатися з ними зараз, коли вони у випускному класі, дуже тяжко й сумно. Особливо з трьома моїми дівчатками: Аня Труба, Аня Воропай та Діана Негара. Це самородки, яких хоч зараз бери в ансамбль – пластика, ритм, гнучкість! Я казала їм, якщо ви навіть не підете далі на хореографічну спеціальність, обов’язково продовжуйте танцювати! – ділиться переживаннями наставниця.
Просторий зал, у якому займаються діти, обладнаний за кошти батьків. На жаль, гардероб гуртка не оновлюється. У своїй костюмерній шафі танцівники мають декілька видів національних костюмів світу. Найбільш раритетний з них - 1959 року. Усі костюми, які шиють діти на виступи залишаються у них. Щодо взуття – це в основному чешки: бюджетно й на всі випадки.
— Нам пощастило один раз за головування Віктора Бобровського, тоді студії подарували апаратуру, придбали костюми й навіть туфлі закупили! Дзеркала, станки, екран, костюми – це все благодійність батьків. За що їм велика подяка! – з вдячністю зізнається жінка.
Хореографія перш за все тренує пам’ять, а потім пластику й розтяжку. За словами Людмили Вікторівни місяця достатньо, щоб побачити на що здатна дитина. Як мінімум має бути відчуття ритму і слух.
— Я строгий, навіть жорсткий педагог - підвищую голос і змушую кілька сотень разів повторювати один рух. Але без цього ніяк. Щоб на сцені мати достойний вигляд, потрібно на паркеті відточити рухи, - запевняє жінка. – Ми можемо безліч разів проганяти танець, доводити до досконалості якесь «па». Та це важливо. На сцені діти переживають стрес, страх і хвилювання. При цьому мають вслухатися в музику, піймати ритм. У цьому випадку, окрім зорової пам’яті, їм допоможе м’язова – ноги самі поведуть, якщо діти зіб’ються.
— Рух - це життя. У мене десять соток загальної площі землі. Я люблю зранку вийти на вулицю і слухати спів птахів, вбирати аромат природи, коли навколо все розпускається і пробуджується… – це надихає. Я саджаю все - картоплю, моркву, цибулю – це психологічне розвантаження для мене. Та останнім часом частину площі залишаю «під пар», щоб земля відпочила.
12 травня Людмила Федина готує грандіозну танцювальну програму. Це буде перший за три роки звітний концерт. Тривалій перерві «сприяли» заборони виступів під час коронавірусу, що переросло у повномасштабне вторгнення рашистів до України.
— Я людина практична й для мене дуже важливий результат, щоб діти виступали, брали участь в конкурсах, демонстрували свої вміння, накопичені на важких тренуваннях. Це додає їм бажання й мотивує вчитися далі. Тому, сподіваюся, що після довгоочікуваного травневого виступу, до якого всі готуються з трепетом, діти нарешті матимуть змогу демонструвати свої таланти на міських сценах Золотоноші, - з надією підсумувала розмову педагогиня.
25 вересня талановита танцюристка святкуватиме віковий ювілейчик. Скільки років жінці – загадка з зірочкою. Та не для близьких і вихованців. Вони пам’ятають цей день і щороку дарують щирі й теплі слова улюбленому хореографу. А вона цим живе, надихається і творить. Щоразу нове, переосмислене і захопливе.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
