Звільнені у листопаді 2022 року села, селища і містечка Херсонщини повертаються до свого розміреного устрою. Важко налагоджувати адміністрування, побут, роботу соціальної галузі в умовах воєнного стану. Тому Золотоніська громада вирішила підтримати мешканців Нововоронцовки Бериславського району. На сесії міської ради 9 лютого місцеві депутати виділили 500 тисяч гривень для фінансової допомоги деокупованої громади.
14 березня на Херсонщину вирушили представники Золотоніської влади - перший заступник міського голови Олег Масло, заступник міського голови Олександр Флоренко та начальник відділу прогнозування і розвитку громади Вікторія Остроглазова, щоби узгодити документальні формальності - підписати договір про співпрацю;
...доставити гуманітарну допомогу та передати вітання від золотонісців як прояв моральної підтримки.
Херсонщина зустріла полями, що перекопані протитанковими ровами, почорнілими немолоченими горбатими соняхами, забур’яненими непаханими степами.
Селище міського типу Нововоронцовка розкинулося на правому березі Каховського водосховища. Відразу на межі Дніпропетровської і Херсонської областей. Є центром Нововоронцовської громади, до складу якої входять села – Любимівка, Миролюбівка, Нововоскресенське, Осокорівка, Петрівка, Трудолюбівка, Хрещенівка, Шевченківка та Ленінське. Населення громади 12 340 осіб, селища - 6,5 тисяч.
Очолює громаду і водночас селищну військову адміністрацію 27-річний Андрій Селецький. У мирний час працював вчителем історії у місцевій школі №2. За освітою – військовий історик. У березні 2022-го став волонтером загону швидкого реагування Херсонського осередку. У жовтні минулого року отримав керівне призначення.
— Наше селище не було в окупації, ми потерпали лише від прильотів, - розповідають у селищній раді. – А вони були й залишаються - хаотичними, абсолютно позбавлені найменшої логіки. У Новоронцовці зараз більщ-менш тихо, а от села наші потерпають від обстрілів.
Не дивлячись на те, що Херсонщина – південна частина України і температура повітря на 4 градуси вища від золотоніської, в адмінприміщенні холодно, воно не опалюється. Вціліле, але від вибухових хвиль стеля пошкоджена.
У багатьох приватних будинках вибиті вікна забиті фанерними листами. Така ж картина й на місцевому Будинку культури. Дошка пошани порожня, усі фото завчасно зняті.
— Ваші 500 тисяч - суттєва підмога, - радіє Андрій Селецький. – Усі везуть в основному продукти. У нас з цим наразі проблем немає, а от з бюджетом туго, - хлопець говорить чітко, виважуючи кожне слово. Відчувається, що він принципово перейшов на українську і контролює сказане.
— Минулої весни у селищі працював госпіталь, де лікували наших поранених бійців, - додає начальниця економічного відділу Лариса Найда. – Лише за освітлення залишився борг 1 мільйон гривень. Де їх брати? Основне надходження бюджету – від земельного податку. А нині… Ви бачили, які у нас поля?..Тому ми вам дуже вдячні. І вашим депутатам теж уклін.
Наше захоплення повноводдям Каховського водосховища місцеві розвінчали:
— Рівень впав, вода на кілька метрів відійшла від берега. Орки замінували шлюзи. Готуємося до найгіршого, бо від них можна чекати чого завгодно.
Андрій Анатолійович подарував кожному із золотоніської делегації наклейки «Мирні кавунчики Херсонщини» і брелоки з елементами осколків.
— Який час – такі й подарунки, - прокоментував. І поділився своєю мрією: - Хочемо створити музей підбитої військової техніки. Щоправда, «металісти» ризикуючи життям, ріжуть на замінованих полях танки та бойові машини.
Як розповів начальник військової адміністрації, його 6 разів намагалися розстріляти за проукраїнську позицію. Чоловік повідомляв про позиції окупантів українським воякам. Крайній раз завадив (а кому й допоміг) артобстріл: орки кинулися в укриття, а пан Андрій зумів утекти.
У Нововоронцовці ми не затримувалися, бо ще у планах був вояж у Новорайськ – за 60 км південніше. Тому начальник військової адміністрації провів нас за межі свого селища і дозволив зробити фото на фоні прошитого кулями херсонського кавуна.
— Влітку чекайте на херсонські гостинці, готуйте широку площу – привеземо вам наших кавунів, - пообіцяв пан Андрій. – Плануємо засадити 20 гектарів і зібрати щонайменше по 10-20 тонн з кожного.
Новорайськ без світла і тепла
Дорога на Новорайськ стала більш вражаючою. Дорога, в значенні напрямок, бо покриття, звичайно, було добренно подовбане військовою технікою. Втім, порізана гусеницями танків, траса тяглася від Кривого Рогу.
Нам довелося здолати 2 зірвані мости.
Частина одного була доточена понтоном, інший - висипаний будівельними матеріалами.
Тими ж матеріалами були засипані вирви від постійних влучань, які дуже часто зустрічалися на шляху. А поля вздовж дороги рясно усіяні рештками касетних снарядів, які наче гриби стирчать з-під сухої трави.
В деяких місцях наш шлях проходив зовсім поруч позицій орків. Відстань інколи сягала до пари кілометрів. Траса фактично прострілювалася, як артилерією і мінометами, так і деякими видами стрілецької зброї.
Узбіччя щедро встелені непотребом: пакети, папір, пластикові і скляні пляшки, бляшанки. Це російські свинособаки лишили по собі такий безлад. Прибрати нині небезпечно: територію ще не обстежили сапери.
У Новорайськ, окрім гуманітарної допомоги, золотонісці привезли великогабаритний автомобіль рубаних дров – 50 кубометрів. Технікою забезпечив керівник ТОВ «Агрофірма «Маяк» Олексій Васильченко. "Навігатором" і помічником водія у важкій дорозі став спеціаліст УЖКГ Артем Печериця
Зізнаюся, коли вирушали в дорогу, в голові великим знаком питання стояла актуальність доставки твердого палива за сотні кілометрів. Проте, побачивши реакцію місцевих на такий вантаж, стало зрозумілим наскільки для них важливі дрова. Адже вони - єдине джерело опалення, якого банально ніде взяти, бо лісопосадки довкруг заміновані.
Енергопостачання ще не відновлено. Газопровід відсутній. Газ привозний, у балонах по 40 кілограмів вартістю 1100 гривень. Бажаючі придбати балон, записуються у селищній раді.
Дрова продають біля місцевого Торговельного центру. Можна й купити, аби були гроші. А от з ними сутужно, бо заробити їх ніде. Основне місце роботи багатьох агрохолдинг, який уже 2-ий рік не може випустити техніку в поля. А щоб не влучив випадковий снаряд, власники агробізнесу вивезли її у безпечне місце.
Тож, вервечка місцевих мешканців на велосипедах до селищної ради - безкінечна. В адмінбудівлі – сформовані продуктові пакети, які розставлені повсюди - на столах, стільцях, шафах. На підвіконні – паковані батони білого хліба.
Керує процесом заступниця директорки місцевої школи. Саме ж приміщення навчального закладу, що через дорогу, - зруйноване прямим влучанням снаряду.
Люди раді нашому приїзду. Вони вдячні за підтримку. Гостинно пропонують чай, каву. Цінують, що про них дбають. Вивантажують гуманітарку, якою директорка ПП "Базис Плюс" Олена Козлова набила багажник і задню частину салону власного авто. І дякують, дякують, дякують.
— Учора у нас було 15 прильотів, позавчора 25, - розповідає чоловік із села Червоний Маяк, що розташоване якраз на березі водосховища. – До нас з лівого берега найближче, якихось 5 кілометрів, от вони й шурують коли заманеться і скільки. І б’ють тільки по селу. Хоч хату перетягуй за околицю. І арта дістає, і танки.
Працівники Новорайської сільради розповідають, що найгарячіше було у липні-серпні минулого року, тоді обстріли були масовані. У селищі під час окупації керував гауляйтер Андрющенко, він з місцевих. Орки втекли, а його з собою не забрали. Були й такі, хто брав участь у референдумі. А тепер, без будь-яких мук совісті, ідуть до сільради за продуктами.
— Ні, системи оповіщення у нас немає, - каже Олександр, який зустрів нас і супроводжував протягом усього візиту. – А навіщо? Прильот через 4 секунди. Хто куди встигне сховатися?
Позаду адмінприміщення сільської ради - глибока вирва – слід від влучання снаряду.
Поруч у магазинах, Будинку культури вибиті вікна, посічені осколками фасади. Продуктів у магазинах вистачає. Ціни відносно невисокі: картопля по 12 грн/кг, мандарини по 90. З 20 лютого протягом трьох тижнів новорайці були позбавлені водопостачання. Нині проблема з водою усунута.
У селищі спілкуються переважно російською, це трохи напрягає і ріже слух.
— Радіомовлення російське, канали телебачення теж. Може, якихось 2 українські. Газет немає ніяких, - каже наш місцевий гід.
У Новорайську вразив гул генераторів біля сільської ради і магазинів. Ми вже встигли й відвикнути від цього гуркоту.
Люди, котрі поїздили по закордонах, повертаються додому. Де ще немає світла, немає роботи, немає стабільності… Але, де є рідний край, рідний дім, рідні люди – усе своє і знайоме. Де біля Новорайського серця уже зацвіли первоцвіти.
Кривий Ріг - особливе місто
Кривий Ріг – місто металургів. А ще – рідне місто Президента Зеленського. У Кривому Розі вірять в ЗСУ і в свого Президента, бо там розпочали капітальний ремонт дорожнього покриття на в’їзді з боку Кропивницького. До речі, довоєнна програма з ремонту доріг по усій Україні «Велике будівництво» Кривого Рогу не торкнулася.
Вранішнє місто вразило занизьким як для мільйонника потоком транспорту. Як громадського, так і власного. Щоправда, на зворотньому шляху довелося постояти й у заторах. Мчали напівзаповнені трамвайчики. Щедро диміли металургійні гіганти. Кажуть, для місцевих це особливий шарм рідного краю.
16-годинний вояж завершився о 21-ій.
Роздуми вголос
Ми живемо у своєму анабіозі. Воєнні новини можемо обірвати кнопкою на пульті телевізора. Проте, подумки підсумовуючи прожитий день, запитайте себе: «Що я зробив сьогодні для нашої Перемоги?» Кожні задоначені 10 гривень, банка тушкованки, кілограм картоплі, в’язані шкарпетки… - мінімальний внесок, що під силу кожному!
Зараз, як ніколи, важливо гуртуватися та підтримувати один одного. Тому що підтримка – це також зброя.
Наближаємо Перемогу разом!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
