Йому трохи більше за сорок і до повномасштабного вторгнення він жив та працював у рідному селі на Чорнобаївщині. Виховував сина Сергія та, власне, ніяких героїчних вчинків робити не планував. Але лютий минулого року змінив життя Валентина. Він став військовослужбовцем та ніс службу в одному із підрозділів 118-ї бригади. У січні цього року разом із побратимами виконував бойове завдання в районі ВУГЛЕДАРУ. Там черкаські тероборонівці, разом із побратимами з іншої бригади, запекло билися із «елітою» рашистської армії, морпіхами із Владивостоку.
Під час бою українці потрапили в часткове оточення і коли виникла проблема з евакуацією пораненого побратима, Валік, не вагаючись, виступив охочим винести товариша із зони ураження самотужки.
— Сам подужаєш? - здивувалися хлопці.
— Винесу... - запевнив тероборонівець.
Як розповідав потім сам Валентин: «Взяв обережно пораненого і побіг. Відніс на пункт евакуації і потім повернувся до хлопців». У контактному бою українці «відкинули» російський спецназ та вийшли із оточення.
— Ці «славетні» тихоокеанські морпіхи дохнуть, як і інші, - додає тероборонівець.
Після випадку з евакуацією пораненого, побратими дали Валентину позивний «БИК». Військовий на це не ображається. Бо дійсно має від природи силу та хоробрість!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
