Напередодні Дня Святого Миколая "Златокраяни", продовжуючи свою благодійно-просвітницьку місію, відвідали Кропивнянський дитячий будинок для дітей шкільного віку.
Готуючись до поїздки, ми заздалегідь створили макет спецвипуску нашого тижневика, який водночас став листівкою-вітанням для наших захисників. Діти старанно заходилися розмальовувати індивідуальні заготовки, а потім ще й дописали побажання солдатам.
Першими помічниками для дівчаток і хлопчиків стали їхні наставники - директор дитбудинку Тетяна Філіпова та вихователька Алла Шепель.
- У нашому закладі наразі виховується 14 дітей, - розповіла Тетяна Григорівна. - Він підпорядкований Черкаській обласній раді, звідки надходить фінансування. Дитбудинок був створений у 2004 році. Він розрахований на 50 дітей. Під нашою опікою перебувають діти-сироти та діти, батьки яких позбавлені батьківського піклування. Після закінчення навчання у Кропивнянський загальноосвітній школі, яка розташована поруч, випускники продовжують здобувати освіту у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах. Навчаються наші вихованці у Черкаському педуніверситеті ім. Б. Хмельницького, Черкаському професійному ліцеї №17, Золотоніському професійному ліцеї, Корсунь-Шевченківському коледжі.
Тетяна Григорівна розповіла, що за час її роботи кількох вихованців всиновили. Усиновителями в основному стають закордонні сім’ї, українських подружніх пар було лише 3. Досвідчений педагог поділилася спогадами про свого вихованця, який нині проживає у Сполучених Штатах, але не забуває про своє перше гніздечко, з якого він вилетів пташеням-підлітком.
- Він довго розмовляв з нашими вихованцями, намагаючись на власному прикладі довести як треба цінувати людей, котрі присвятили себе важким дітям. А днями ми отримали морозильну камеру, яку нам надіслав Артем. Це так зворушливо і приємно. Приємно, що твоя праця і жертовність недаремна, що вона проростає в маленьких душах.
Поміж себе дітвора називає директорку "Тетянка". Змінюються покоління вихованців, а це пестливе прізвисько поміж дітей передається як естафета. Малюючи послання воїнам, чорнявий Артемко на жовтому сердечку написав: "Наша Тетяна Григорівна - найкраща!" Каже: "Хочу, щоб про це на фронті знали". Дітвора вже готувала презенти на фронт: відправляли вітання для військовиків бригади, де служить їхній вихователь Владислав Вощук.
Окрім розповіді про історію 103-річного "Златокраю", ми записали відеозвернення дітей для воїнів-захисників. Зовсім не лякаючись камери, вихованці висловлювали побажання, декламували вірші, ще й співали пісні дуетом. Безпосередньо і щиро, як уміють тільки діти. Діти, для яких дім - це дитячий будинок, а мама і тато - Тетяна Григорівна.
А потім була мініекскурсія. Наша команда побувала в актовому залі школи, де працівники уже встановлювали штучну ялинку, у затишних кімнатах дітвори, у просторих, до стелі стелажованих і закладених усілякими крамом приміщеннях.
Тут господарем почувався знову ж таки всюдисущий Артем, який не даючи й слова вставити працівниці-господині Оксана Євко, показував загальні скарби-майно.
На згадку про візит золотоніських журналістів ми залишили підбірку газет, де дітвора зможе більше дізнатися про життя громади, про свою Кропивну та довколишні села - Крупське, Маліївки, Щербинівку, Деньги, про могутній волонтерський фронт Золотоніщині, про спортивні змагання та вклад ровесників у спільну Перемогу над ворогом.
Серед підлітків дорослістю виділявся юнак.
- Навчаюся у професійному ліцеї, матиму спеціальність зварювальника, - поділився. - У нас уже були практичні заняття, і майстер мене похвалив, що зварюю гарно, з майже невидимим швом.
Знайомлячись, представили свою команду - директора товариства Інну Грекало, головного редактора Аллу Каплю, журналістів - Вікторію Горобець і Дмитра Грановського, верстальника-фотографа Руслана Галату.
Перед створенням вітального іменного спецвипуску попередили дітей, що усі листівки передамо волонтерам, які відвезуть солдатам на фронт. Треба було бачити як старалися діти, до трьох потів на чолі! Вони скрипіли фломастерами, дехто прикусивши язика і впадали в розпач від зробленої помилки. Тут же їм на поміч приходили вихователі з коректорами і приборкувати пристрасті. Усе, що не змогли вмістити на листок (як нам близький і знайомий цей процес!), вихованці емоційно висловлювали на відеокамеру.
- Хочемо подарувати захисникам свято, на яке вони не зможуть потрапити, і презентувати їм свої концертні номери, - коментували малі артисти Толик Силка та Святослав Левченко.
Чи стане хтось із кропивнянських вихованців журналістом, блогером чи газетярем – дізнаємося за кілька років. Але нині, мабуть, найбільшою нашою відзнакою стало прощальне запрошення від дітвори: «А приїздіть до нас іще!»
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
