Очільник відділення травматології Золотоніської багатопрофільної лікарні Юрій Мазур добре відомий золотонісцям. А не так давно Златокрай/Золотоноша.City мали нагоду познайомити містян з лікарем ще ближче, поспілкувавшись про його ремесло, пристрасті та про світогляд загалом.

Продовжуючи тему, ми вирішили детальніше розкрити для читачів діяльність відділення, яким завідує Юрій Григорович. Адже колектив – це завжди різні люди, кожен із власним набором своїх бачень та думок, проте хороший колектив – це ті, хто попри усі відмінності здатні без абияких складнощів шукати спільні орієнтири і впевнено, професійно рухатися до них. Саме такий колектив наразі зібрався під очільництвом Юрія Мазура.

Відсутність світла не вадить рятувати життя

Оскілки лікарня є об’єктом критичної інфраструктури, вона не входить до розмаїтих графіків вимкнень і лишається у строю доти, доки у мережі є бодай скільки електроенергії. Повний блекаут може настати лише у разі, якщо енергетична система зазнає наскільки сильного ураження, що фізично не зможе передавати живлення лікарні.

На такі випадки керівництво Багатопрофільної подбало про безпеку життя пацієнтів і можливість лікарів продовжувати самовіддано виконувати свою роботу. У разі повного знеструмлення, лікарня переходить на генератор. У тій же травматології, цього цілком вистачає зокрема на операційну, тож у разі, якщо ситуація і буде наближена до критичної – пацієнту на столі продовжать надавати допомогу.

Ще є третій варіант розвитку подій. Так, скажімо, якщо раптом не запуститься генератор чи живлення зникне повністю, травматологія запаслася додатковими джерелами освітлення. Це як світло на акумуляторах для операційного блоку загалом, так і багатофункціональні налобні ліхтарі для кращої видимості у більш локальних зонах.

Одним словом, лікарня продовжує свою діяльність, зокрема і травматологи. Роботи вистачає, але принаймні електроенергія, на щастя, не вносить свої корективи. Щоправда, трапляються певні складнощі з документацією та звітністю, зокрема з електронними підписами лікарів. Але то дрібниці. Головне – взаємодія з людьми, а це вдається робити якісно.

У персоналу є тепло, вода, світло, а Юрій Мазур, як керівник, намагається забезпечувати усе від себе залежне. Тож разючих змін після початку перебоїв з електроенергією травматологи не відчули, а як щось і стається – робота дуже швидко поновлюється.

Співпраця із західними друзями

Не так давно золотонісці могли дізнатися із опублікованого на Золотоноша.City матеріалу про те, що на наших теренах американські благодійники мають намір відкрити центр сучасного протезування. На тлі повномасштабної війни, на якій ворог застосовує усю можливу зброю, що націлена на завдання якнайбільших травм нашим захисникам, багатьом пораненим може знадобитися подібна допомога.

Як зазначає Юрій Мазур, у Золотоніській лікарні ампутація кінцівок внаслідок травм – не дуже поширена процедура, зокрема через те, що це не військовий шпиталь і ми не перебуваємо у безпосередній близькості до фронту. Більше ампутацій з приводу різних захворювань виконують хірурги. Проте золотоніські травматологи дуже добре знають американських друзів, які запропонували таку ініціативу, тож Юрій Григорович певен, що на якомусь рівні виробнича співпраця у згаданому напрямку цілком можлива.

— Єдине «але», це те, що протезування – медико-соціальна проблема. Це така специфічна царина, яка перебуває десь на перетині медицини і соціальної сфери (послуги). Тому станом на зараз ми не проговорювали перспективи взаємодії. Це наші хороші друзі, ми тривалий час підтримуємо контакт, проте поки що зарано говорити саме про область протезування, - говорить пан Юрій. – Але безумовно, якщо до нас звертатимуться люди, виникатимуть подібні запити та буде для них матеріально-технічна база (ініціатива втілиться у дійсність) – ми будемо сприяти вирішенню їхніх проблем і поверненню до нормального життя.

Командний дух

Переважно, на думку багатьом, хто раптом вирішив порозмірковувати про діяльність лікарів, може спадати думка: якщо є очільник відділення, то ким би він не був, неодмінно матиме своїх фаворитів. Хай навіть не тих, кого можна було б назвати улюбленцями, але точно тих, у кому вбачає більший потенціал та кого готує для видатних звершень і, можливо, для подальшого управління.

Юрій Мазур був правою рукою видатного Володимира Сержука. Відвідував із ним різні медичні заходи, набирався досвіду, пізнавав щось нове. Але чи є наразі вже у Юрія Григоровича той, на кого він покладає великі сподівання?

—Я ніколи не ділю колег на когось, хто більше заслуговує на щось, а хто менше. Для мене важливо плекати певні колективні цінності, а вони зокрема передбачають, що ми всі – рівні одне перед одним. Вирішуємо проблемні питання – спільно, радимося щодо неоднозначних ситуацій – спільно і допомагаємо людям спільними зусиллями. Це найголовніше – допомога людям, а все інше – другорядне.

Тож, попри те, що всі люди різні і кожен може мати свої погляди та переконання, у відділенні травматології Юрій Григорович максимально вболіває за розвиток командної взаємодії та командного духу. Адже колектив – це ті, хто завжди підстрахує, допоможе, порадить, це ті, хто сьогодні асистує тобі і кому завжди асистуватимеш ти. Це довіра. А довіра базується винятково на взаємності у цих емоціях та на взаємоповазі. І тому це є тими постулатами, які сповідують золотоніські травматологи, і які, як очільник, намагається підтримувати і зміцнювати Юрій Мазур.

Про династії

Золотонісці часто нехтують зверненнями до золотоніських фахівців через певні стереотипні погляди. А через це, у багатьох подекуди виникає думка, що у всіх відділеннях десятками років працюють одні й ті ж люди та стоїть одне й те ж, буцімто застаріле обладнання. Проте якраз таки через небажання звернутися за допомогою до місцевих професіоналів, містяни можуть навіть не знати, якими семимильними кроками розвиваються і рухаються вперед золотоніські медики.

Так, із 5 лікарів-травматологів є двоє молодих і перспективних фахівців, які прийшли із новим поглядом на життя, заряджені прагненням рости над собою та робити інтелектуальний внесок у роботу свого відділення та лікарні загалом. Сергій (Сергійович) Примак, якому ще немає і 30, а також Іван (Павлович) Косенко, який ще на кілька років молодший.

Обидва лікарі є фактично династійними медиками і майже кожен золотонісець може знати їхніх батьків чи навіть і дідусів, які вклали у золотоніську медицину багато десятків літ свого життя і самовідданої праці.

На запитання, чи стається таке, що вже не молоді асистують досвідченим, а навпаки, Юрій Григоворич впевнено відповідає:

— Беззаперечно! А як же інакше? У нас тут все по-дорослому! Лише практика може загартувати лікаря і зробити його істинним майстром справи, тому молодим колегами регулярно випадає нагода демонструвати свої навички і покращувати їх, не нехтуючи допомогою, підтримкою і порадами старших товаришів. Але у дечому вони і самі можуть дати нам фору!..

Колектив вдало поєднує досвід вже бувалих у бувальцях професіоналів і молодецький запал та жагу до вдосконалення новоприбулих фахівців. Це дозволяє регулярно і активно впроваджувати нові практики, методи лікування, розвивати сміливі ініціативи.

Спеціалістів у травматології наразі достатньо, тож відділення не задумується над розширенням штату. А за потреби, зауважує Юрій Григорович, наявна кількість лікарів буде здатна впоратися і з дещо вищим за звичне навантаженням.

Матеріально-технічна база

Повертаючись до обладнання, себто матеріально-технічного забезпечення травматології… Як оцінює Юрій Мазур, поточний реманент цілком заслуговує на тверду вісімку за десятибальною шкалою.

Юрій Григорович зазначає, що станом на зараз переважна більшість потреб лікарів – закрита. Наявного обладнання вистачає для надання майже всього спектру допомоги. Звісно ж, із якимись столичними приватними медичними закладами у цьому плані боротися тяжко, але золотоніські фахівці беруть своє наполегливістю, працею та знаннями.

— Звісно, що відбувається амортизація обладнання, деяке вже працює багато років і, можливо, через якийсь час потребуватиме ремонту або заміни, проте зараз – нам усього достатньо. Авжеж, можна замахнутися на ще дорожче і ще якісніше, а також на розширення переліку цієї техніки. Утім – не все одразу, лише поступово. Але регулярно звертаємося до керівництва, працюючи таким чином на перспективу, завчасно переймаючись питанням тих чи інших пунктів з переліку необхідного або ж такого, що стане необхідним у найближчий час. І тоді, через певний період, отримуємо якусь обновку чи щось додаткове до уже наявного, - розповідає пан Юрій.

Запорука постійного розвитку

Лікарський фах – один із найскладніших, як за кількістю необхідного навчання, адже навчання медика триває (без перебільшень та пафосу) все життя, так і за рівнем відповідальності. Тож професіоналізм потрібно відточувати і не стояти на місці. Це постійний рух, постійний розвиток.

Отож, як, у який спосіб, якими шляхами травматолог (і не тільки) може покращувати свої навички, знання, розширяти спектр умінь, себто – підвищувати власний професіоналізм?

— Перше – це рівень обізнаності та теоретичної підготовки, які є надзвичайно вагомими. – Неймовірна кількість перечитаної літератури, величезна кількість базових знань з анатомії про кістки, суглоби, м’язи тощо, - акцентує увагу Юрій Мазур. – Друге – участь у конференціях, онлайн-семінарах, різних онлайн-курсах і подібних спеціалізованих заходах. І третє – уміння та бажання як та губка всотувати все нове, із чим вдається та доводиться зіткнутися у повсякденній роботі та регулярній практиці.

Практика – найважливіше. Кожен новий день професійних випробувань навчає лікаря.

— Навчає мислити нестандартно, мислити клінічно, дає розуміння, чого не варто боятися, а чого натомість навпаки – боятися і остерігатися слід, щоб вчасно помітити і надалі не пропускати ту чи іншу серйозну патологію у пацієнта, - перераховує Юрій Григорович. – Щоденна буденність є дуже важливим етапом і вкрай корисною складовою навчання. Емпіричні знання для лікаря – невід’ємна частина його професії. І, звісно ж, беззаперечно це операційна, операційна і ще раз операційна.

Те, що сьогодні здається складним, завтра вже таким складним не буде, а натомість післязавтра взагалі стане легким. І тоді потрібно ставити перед собою нові, складніші завдання, і так крок за кроком.

***

Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися