«Коли ма і па побачать це фото, вони мене вб’ють. Але я нічого не приховую, лише бережу ваші нерви. 254 дні окупації міста-герой Херсон. Проїхавши в глиб русла Дніпра - сьогодні був мій перший нуль! Друзі, всі зібрані ліки та продукти поїхали до людей, які цього потребують. До людей, які постраждали під час окупації. Разом ми зможемо ВСЕ! Все буде Україна!» Такий пост на фоні понівеченої Херсонської стели залишила на своїй сторінці 8 грудня юна волонтерка із Деньгів Оля Сергієнко.
Мабуть, немає у світі журналіста, який би байдуже пропустив ці слова. І ось вже 9 грудня Оля в нашій редакції. Миле, юне дівчатко, якому усього то на всього 22! Вдумайтеся! 22 роки! Заради волонтерства, яким від 24 лютого починається і закінчується кожен її день, вона покинула високооплачувану роботу маркетолога у престижній фірмі. Роботу, яку дуже любила і якій віддавала усю себе сповна. Заради волонтерства вона віднайшла в соцмережах подібних собі по духу. Це вона згуртувала мешканців Деньгів і Хвилево-Сорочина у єдину потужну волонтерську команду, у якої ніколи не висохне пульсуюче джерело підтримки, допомоги, взаємовиручки.
— У нас такі люди! Ви собі уявить не можете! – не приховує захоплення земляками. – Як тільки ми з Танею Король кинули клич про збір гуманітарки для ізюмців на Харківщину, люди несли хто що міг. А дехто навіть гроші, про які ми тоді й не думали. Але якраз вони згодилися для оренди вантажівки.
Оля з Танею самі розвантажили 5 тонн продуктів в Ізюмі, роздаючи людям. Бо вантажників з собою у далеку дорогу не брали, та й місця для них не було.
Хоча з Харківщини повернулася розчарована. Людям байдуже до звільнення, у них очі не горять і вдячністю від них не накриває. Як сказав маленький хлопчик, йому однаково, який солдат дає шоколадку.
Херсонщина – це зовсім інше. Там для людей нині ліки важливіші, аніж якась крупа. Саме через потребу в ліках дівчина й опинилася за Бериславом, на власні очі бачачи наших захисників в окопах. Тихо (відносно), а вони з «Джавелінами» в руках напоготові, бо будь-якої миті може прилетіти.
Військові, з якими особисто знайома вже не перший місяць, звернулися до Олі за допомогою: «Підійшла бабуся у звільненому селі і просить – «Ви передайте своїм, синочки, хай привезуть інсулін і гормональні треба». Знали, що дівчина все організує якнайшвидше і передасть. Але треба знати Олю, щоб сподіватися, що все обійдеться передачею – у дорогу вона зібралася особисто разом з волонтерами з Одещини. Хоча вдома тато знав, що донька у волонтерських справах у Києві, а мама була переконана, що в Одесі. А от вже з фото довідалися, що їхня молодша - у Херсоні. На Херсонщині, де ще йдуть важкі бої, де земля здригається від вибухів, де довкруг заміновані поля. Зранку у родині Сергієнкових – німа сцена і докори про жіночу солідарність. Та варто Олі стати на рідний поріг - пристрасті влягаються і усі раді, що донька вдома і жива.
— За час волонтерства у мене з’явилося дуже багато друзів! Я ними пишаюся! Вони справжні! У нас прекрасна молодь, заряджена на Перемогу! - не можу спинити емоції дівчини. – Я – безробітня, але така щаслива. Нащо мені зараз робота? Куртку підігнали військові, вони й берці знайшли мого розміру. Маю бронежилет.
Нині для неї це найкращий прикид, у якому вона почувається красиво і впевнено. На очах заблищали сльози, коли згадала про дівчат свого віку, котрі нині тусуються по клубах та вечірках. «У кожного свій вибір, але я цього не розумію і я так не зможу!»
Андрій – волонтер з Одеси, з яким долала кілометри на Херсонщину. Він неймовірний: усі свої заощадження вклав у волонтерство. «Гроші – це вітер», - каже він. У дорозі зустріли військових, у яких на ходу відлетіло колесо. Вони навіть не бачили, куди воно на швидкості покотилося. Андрій впевнено витяг з авто свою запаску і сказав: «Ставляйте!» Оля тільки мовчки дивилася на цю картину. А колега: «Раніше я вірив тільки у себе. А зараз вірю у Бога. Він мене веде. Так що все буде добре!»
— На Херсонщині ніякого зв’язку нема, - ділиться. – Усі вишки орки поклали. Нас військові вели телефоном доки можна, а вже потім ми самі обирали дороги – з найгірших найкращу. З Харківщини привезла хоч кілька світлин, а на Херсонщині було не до цього.
Ольга із захватом розповідає про продавчиню звичайного сільського магазинчику.
— Ця жінка для мене – справжній герой! Уявляєте, вона віником вигнала з магазину орків, які хотіли набрати товару. Віником на озброєних автоматників! Отакий у нас народ.
Щойно з далекої важкої дороги Оля лише кілька хвилин обкрутнулася вдома і вже приїхала до Золотоноші, бо треба військовим на Чернігівщину підготувати теплий одяг – десь підшити, десь підрубити. «Вдома я задихаюся без діла. Це вже, як наркотик, оцей постійний рух приперчений бажанням допомогти!»
У цієї дівчини брати уроки патріотизму варто багатьом з нас. Ми ще на один день ближче до Перемоги. День, який увійде в моє життя знайомством з Олею Сергієнко.
Для тих, хто хоче матеріально підтримати волонтерську позицію Олі, радимо скористатися її банківською карткою: 5375 4114 1690 1101
***
Слідкуй за нами у Facebook та Instagram, щоб нічого не проґавити.
