За інформацією директора наукової бібліотеки ім. М. Максимовича Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, почесного краєзнавця України Григорія Голиша, місто Золотоноша пишається багатьма своїми іменитими уродженцями і серед них – знаний у Шевченковому краї мистець Олександр Петрович Костогриз. Цьогоріч він відзначив свій ювілей, отож є привід, аби бодай оглядово окреслити його життєвий шлях.
Майбутній художник прийшов у цей світ першого весняного дня 1952 року. Зростав разом зі своїми двома молодшими сестричками в простій робітничій родині. Батько Петро Федорович шоферував і столярував, а мама Наталія Григорівна працювала кухаркою шкільної їдальні. Вона була вправною вишивальницею й родина жила у витвореному її руками казковому мережаному царстві; саме мама й навчила первістка малювати.
Після закінчення восьмирічки Олександр здобув фах художника-кераміка у Київському художньо-промисловому технікумі й деякий час працював у Черкасах та Золотоноші. Після військової служби у 1974 році вступив до Львівського інституту прикладного й декоративного мистецтва на кафедру кераміки. Його наставниками стали відомі мистці: народний художник і Шевченківський лауреат Дмитро Крвавич, заслужений художник України Зеновій Флінта, а також мистецтвознавець, академік, фундатор і ректор інституту (до 1971 р.) Яким Запаско (до речі, родом із Уманщини). А справжні майстер-класи скульптури отримав наш земляк від тодішнього ректора, народного художника Валентина Борисенка. У роки навчання в «галицькій столиці» Олександр Костогриз цілком прийняв на своє творче озброєння надбання львівської школи мистецтва як однієї з провідних на європейських обширах.
Після закінчення вишу Олександр повернувся до Черкас, у стіни майстерень художнього фонду Спілки художників, де йому випало творити із Іваном Бондарем, Іваном Фізером, Миколою Теліженком, Віктором Клименком, Віктором Афоніним та іншими. Частенько молодий художник спілкувався з легендарним Данилом Нарбутом і по праву вважає його одним із своїх мистецько-духовних наставників.
Та настали лихі 90-ті, котрі каменя на камені не залишили від багатьох мистецьких структур, а відтак серед інших опинився в статусі «вільного художника» й Олександр Петрович. Аби якось вижити, створив зі своїм двоюрідним братом кооператив «Джерело», який працював на дрібні й не дуже заробітні замовлення. Поряд з цим у 1996 р. успішно закінчив столичний університет будівництва й архітектури. Від 1998 р. Олександр Петрович набув поважного статусу приватного підприємця, що забезпечило певну життєву стабільність.
Здобувши солідний освітній ценз та значний творчий і життєвий досвід, Олександр Петрович відчув у собі поклик педагога й у 2005-му став викладачем кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Відтоді ось уже понад 17 років він працює на ниві підготовки майбутніх митців, і робить це з притаманними йому самовідданістю й нестандартними підходами. Цей викладач уміє розпізнати у своїх студентів «іскру Божу» й допомагає роздмухати її до благодатного вогнища високого мистецтва.
А тепер звернемося до найголовнішого в життєдіяльності ювіляра – його художньої творчості, яка є доволі багатовекторною й різножанровою. Насамперед художник став відомим завдяки розробці проєктів авторських інтер’єрів і екстер’єрів, що є окрасою багатьох громадських будівель Черкас, Канева та інших міст України. Так, вестибюль хірургічного корпусу обласної лікарні прикрашає об’ємне керамічне панно «Avevita!». У Соснівському поштовому відділенні №5 милує око панно «Знаки Зодіака», а в обласній дитячій бібліотеці художник засобами кераміки досить вдало відтворив історію Черкас. Гарно вдаються мистцю й мозаїчні композиції, одна із таких вміщена на фасаді обласного будинку вчителя. Займається він і садово-парковою пластикою: разом із іншими художниками створив скульптурний комплекс та 9 кашпо у дитячому парку. Долучився художник і до зведення чудового дитячого містечка «Казка» у селищі Драбів. Звертається він і до монументального мистецтва, зокрема, подарував обласному центру меморіальні дошки Герою Радянського Союзу О. Лук’янову, полеглому в російсько-українській війні П. Лазаренку, а також першим головним архітекторам м. Черкаси.
Олександр Костогриз став творцем оригінальних об’ємно-просторових композицій. Своєю монументальністю та високим мистецьким рівнем вражають створені Олександром Петровичем в’їзні знаки Золотоніського району, сіл - Шабельники, Скориківка та ін. Однією із рукотворних візитівок Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького по праву вважають спроєктовану художником металеву об’ємно-просторову композицію «Малий герб України». Разом зі своєю творчо-будівельною командою Олександром Петровичем реконструйовано приплав до Тарасової Гори (м. Канів).
Заслуги мистця пошановано почесним званням «Лицар Вітчизни», Золотим хрестом та численними грамотами й подяками. Родина Костогризів є справді мистецькою. Рідна сестра ювіляра Інна працювала художницею-оформлювачкою, а відомим художником-графіком став його троюрідний брат Володимир Костогриз. Ще один Володимир – старший син Олександра Петровича – також художник, такий же фах обрали донька та молодший син. До підготовки фахівців із образотворення була причетна й дружина Костогриза – Зоя Захарівна (світла їй пам’ять!), яка працювала навчальним майстром на кафедрі ОДПМ.
Олександр Петрович знаходиться в динамічному режимі невсипущої мистецької праці. Ось і нині він завершує творення меморіальної стели, присвяченої пам'яті свого духовного побратима, народного художника й професора Івана Фізера, яка буде встановлена на фасаді нещодавно збудованого університетського корпусу.
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
