Осінь за вікном, скоро настануть холодні дні та ночі й кожен зможе, звільнившись від побутових турбот, сісти за улюблену справу. Вона звісно ж у кожного своя, але читачі поезій створюють навколо себе унікальну атмосферу затишку.
І от уявіть, відкриваємо томик віршів Павла Тичини, готуємось до приємного прочитання і натрапляємо на: «О панно Інно..». Панно?! Ви теж, мабуть помітили або пам’ятаєте ще зі школи, це доволі незвичне слово.
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
.
Насправді все доволі просто. В українській мові існує декілька варіантів ввічливого звертання: пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з означенням шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий.
Панна – коректно вживати при звернення до неодруженої молодої жінки або жінки у віці, яка ніколи не була одружена.
Пані – слово, що стосується одруженої жінки.
Але от дивина, чому ж, маючи такі милозвучні форми звертання, ми так старанно їх уникаємо або ще гірше озвучуємо «женщино!», «дєвушко!», «дамочко!»?
Дехто вважає, що від «пані» віє ностальгією панщини, посилаючись на те, що Тарас Шевченко «не любив панів», але забуваючи, що Великий Кобзар уживав пан та похідні від нього і як форму ввічливого звертання.
Резюмуємо
Пані або панно треба вживати перед прізвищем, ім’ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пані Катерино!, пані вчителько! панно Лесю!
Якщо хочемо звернутися без імені та прізвища краще вжити добродійко: "Дякую вам, добродійко, за тепле слово!"
Говоріть правильно і все буде Україна!
***
Слідкуй за нами у Facebook, Instagram та Telegram, щоб нічого не проґавити
