Мова – це зброя, мова – це ідентифікація нації

Олександр Прокопчук (#DrMozolok) Лікар, очільник Золотоніської первинки

09 липня 2022 10:00

Наразі темою буде не медицина, історія, подорожі чи психологія. Сьогодні просто поговоримо. Мова, а точніше її значення для нашої країни.

То чому українська мова така важлива для українців, особливо наразі? Відповідь проста: по-перше, росіянам складно її зрозуміти, а по-друге – вони її фізично вивчити не можуть! Нам важко це осягнути розумом, адже ми з дитинства фактично знаємо 2 мови. У них все інакше. Орки багато наших слів сприймають, як екзотику, яку ні зрозуміти, ні тим паче вивчити - не можуть.

І це непорожні слова...

Одного разу Ютуб у рекомендаціях викинув російського блогера, який проводить огляди індивідуальних армійських пайків (рекламувати його не буду). Дивно було чути, коли він не зміг нормально вимовляти наші слова і в нього виходило "вєчєрЯ", "сніданОк", "цукОр".

І навіть коли йому писали зауваження у коментарях, правильно вимовити йому не вдавалося...

Що казати, якщо у нас багато кадрових офіцерів з росії на пенсії, котрі живуть по 30 років в незалежній Україні, мають сім'ї, дітей, а говорити українською досі НЕ МОЖУТЬ… І це після 30 років у мовному середовищі. До того ж, справа навіть не в паляниці-полуниці, чи іншій «екзотиці», а у більш простих речах...

Тому мова - це наша ідентифікація!!!

Готуючись до написання дописів, вивчаю багато матеріалу. І от одного разу, мене вразила цікава статистика. В одному населеному пункті в Україні, рівень російськомовного населення за роки незалежності виріс на 10% з 1989 року по 2001. Хоча мало бути навпаки. Чому? Відповідь проста. Нам її цілеспрямовано насаджували – через ЗМІ, телебачення, естраду...

Водночас, є одне цікаве селище (про нього буде окремий допис), яке розташоване на кордоні з ерефією. Більше того, воно з 3 боків нею оточене. І у ньому 96% населення говорить українською.

І на противагу - є таке місто Київ. Поїхавши туди на роботу чи навчання, уродженець Полісся, через 2-3 місяці починає "мичати на русскам"...

На півночі є три чудові маленькі країни: Латвія, Литва та Естонія. Їхнє населення плюс-мінус 2 мільйони у кожній. Вони такі подібні, і в той же час кожна має власну мову і культуру. Їм було важко у 1991. Вони мають труднощі і до сьогодні. Але водночас, не побоялись йти на радикальні кроки, обмежуючи в правах російськомовних. І сьогодні ці країни – це НАТО та Євросоюз...

А ще є одна країна, яка взагалі не надавала великої уваги мові та культурі. Ідеться про Білорусь. Ми знаємо, "аткуда на бєларусь гатовилась нападєніє...", а ще ми в курсі "про уже нє тєх масквічєй"... А чому? Бо їх президент спілкується виключно мовою ерефії. Я жодного разу не чув від Лукаша білоруської мови.

А що ми знаємо про білоруську культуру?

Ну крім стереотипів про картоплю... Що ми знаємо про білоруську естраду? "Пєсняри", від яких уже ладаном пахне? Нація білорусів стає безликою. Вона асимілюється, просто стирається і перетворюється в "homo sovieticus". І зараз, на жаль, це не країна, а лише плацдарм росії для вторгнення в Європу.

А тому мова - це зброя!!!

Як же ж класно, коли мої друзі та знайомі переходять на українську. Це просто капець, як їм пасує. Я отримую реальний кайф, коли російськомовний ведучий та режисер Євген Синельников («Орел і Решка») створив канал на Ютубі, де розмовляє щирою українською мовою... І з кожним разом у нього виходить все краще... І його випадок не поодинокий.

І я дійсно радію, коли наш президент забуває слова з російського лексикону...

А тому, мої любі читачі, поки існує мова, існує культура, існують традиції - існує й Україна! Давайте не повторювати помилок нашого північного сусіда.

Завершити хочу словами мого улюбленого державного діяча: "Якщо нема культури, навіщо ми тоді воюємо?!"